Перейти до вмісту

Княжа Україна (1940)/Половці і Отрок

Матеріал з Вікіджерел
Княжа Україна
О. Олесь
Половці і Отрок
Прага: Пробоєм, 1940

ПОЛОВЦІ І ОТРОК.


Край наш Половці руйнують,
Нападають на селян.
Топче ниви, палить села
Половецький дикий хан.

Кажуть, кров людську, гарячу
Любить пити, хан Баняк,
Кажуть, тіла він не має,
А один лише кістяк.

Загорівся Володимир
І в бою без перепон
Розбиває військо хана
Й сто князів бере в полон.

Незабаром в ханстві Отрок
Половецьким ханом став.
Князь і Отрока подужав
І в полон його забрав.

І на нашій Україні
Отрок довгий час пробув.
Полюбив наш край і звичай,
А про рідний і забув.


Після смерти Мономаха
Шлють до бранця посланця,
Найславнішого у ханстві
Половецького співця.

І, шлючи його, в дорогу,
Каже бранців рідний брат:
— „Намовляй мого ти брата
Повернутися назад.

Коли слів він не послуха,
Проспівай йому сумну
Нашу пісню половецьку
Про кохану сторону.

Як і пісні не відчує
Любий брат мій, Отрок-хан,
Дай понюхати це зілля
Степу рідного — євшан!“

І співець прийшов і мовить:
— „Хане, брат твій наказав,
Щоб тобі я рідну землю,
Степ зелений пригадав,

Щоб згадав тобі я славні
Січі в рідній стороні
І в пустелі неоглядній
Лет на дикому коні“.





Відповів спокійно Отрок:
— „Мило в рідній стороні,
Але й тут, на Україні
Любо й весело мені.

Є і тут шалені коні
І простори степові,
І хоробре, дуже військо,
І пригоди бойові!..“

І співець співає пісню
Вільну, дику, степову,
Стародавню половецьку,
Вічно свіжу і нову.


Та стояв, як камінь, Отрок
І дивився, як в вікні
Український вечір гасне
І вмірає в далені.

І співець, мов серце вирвав,
Вирвав — вихопив євшан!
Піднялися груди хана,
Затремтів, рванувся хан.

І співцеві Отрок крикнув:
— „О, мене ти напоїв,
Як цілющою водою,
Духом кинутих степів!

Наче, пташка в клітки, серце
Рветься в рідну сторону,
Де на волі серед степу
Я неволю прокляну“.

—   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —   —

Скільки отроків вернулось
В дні останні і до нас:
Ще святий огонь сумління
В їхнім серці не погас.