Княжа Україна (1940)/Утеча Ігоря з неволі
| ◀ Плач Ярославни | Княжа Україна Утеча Ігоря з неволі |
Занепад Києва ▶ |
|
УТЕЧА ІГОРЯ З НЕВОЛІ.
Степовий майовий ранок.
Не здрігнеться море трав…
Схід поволі розцвітає.
Ось і сонце! Ігор встав.
Степ в росі… Пташки щебечуть…
Прокидатися пора…
Скочив пес і обтрусився.
Вибіг хлопчик із шатра.
Мов хтось в гору кинув стрічку —
Йде із огнища димок,
Половчанка вийшла, віша
На тринога казанок.
Хтось таємно, обережно,
Оглядаючись іде…
— „Князю, каже половчанин,
Кінь і шабля тебе жде.
Князю, ввечері на луг я
Пасти виведу коня…
Тільки смеркне будь на річці,
Стань і слухай: свисну я.
А тепер ти йди на лови,
В полі яструба учи,
Все роби, що завжди робиш,
Але каменем мовчи…“
Уклонився половчанин
І до табору спішить…
Серце Ігоря тріпоче,
Думка Ігоря летить.
А кругом життя, робота,
Крики, галас, метушня,
Той майструє, той щось точе,
Той осідлує коня.
Звечеріло. В хмарах небо.
Не блисне зоря ніде.
Обережно, тихо-тихо
Ігор, крадучись, іде.
Ось і річка. Став, — ні звука
Не здрігне травинка, лист,
Серце стукає, як ятел,
І нарешті — тихий свист,
Тихий, довгий і журливий,
Наче чайки тужний крик.
Ігор кинувся, спинився
І в пітьмі, як олень, зник…
… На коня, — і в річку! — „Князю!
Багна… чуєш… не втопи…“
Але князь уже далеко,
Перед ним уже степи.
Чорний кінь за ніч посивів,
Білим вихорем летить…
Часом Ігор стане, — слуха,
Десь неначе тупотить.
Тупотіло… довго гнались
Половецькі вояки,
Чорну куряву здіймали,
Слали хмарами шляхи.
Ось і рідна Україна…
Навкруги цвіте весна…
Плаче — туже Ярославна,
Припадає до вікна.
|
|
Про неволю князя пісню
Невідомий лицар склав,
Він умер, але безсмертям
Свою пісню уквітчав.