|
Була колись шляхетчина,
Вельможная пані;
Мірялася з москалями,
З Ордою, з султаном.
З Німотою... Було колись...
Та що не минає?
Було, шляхта знай чваниться,
День і ніч гуляє
Та королем коверзує...
Не кажу Степаном,
Або Яном Собієским:
Ті два незвичайні, —
А иншими. Небораки
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіде мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхецьтво
Навісне гукав:
„Niepozwalam! niepozwalam!“
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над Ляхами
Понятовський жвавий.
|
