|
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила,
І колихала, й сповивала, [1]
І чари діяла... І я...
О, чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала. [2]
В степу, безлюдному степу, [3]
В далекій неволі
Ти сияла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми нечистої [4]
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла [5]
І по-надо мною
Полинула, заспівала,
Ти, золотокрила, [6]
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
З своєю Божою красою
Гориш ти, зоренько моя, [7]
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. В-ночі,
І в день, і в-вечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати [8] правду. Поможи
Молитву дійти до краю,
А як умру, моя святая,
Моя ти мамо! Положи
Свого ти сина в домовину,
І хоч єдиную слёзину
В очах безсмертних покажи.
|
