Кобзарь (1876)/Том 1/Не знаю, як тепер Ляхи живуть

Кобзарь. Том 1
Тарас Шевченко
Не знаю, як тепер Ляхи живуть

Не знаю, як тепер Ляхи живуть
3 своїми вольними братами:
А ми браталися з Ляхами,
Аж поки третій Сигизмонд,
З проклятими ёго ксёндзами,
Не розъєднали нас. От-так
Те лихо діялося з нами.

Во имя Господа Христа
І Матери Ёго Святої,
Ляхи прийшли на нас войною;
Святиї Божиї міста
Ксёндзи скажені осквернили.
Земля козача зайнялась,
І кровъю, сину, полилась,
І за могилою могила,
Неначе гори, поросли
На нашій, синочку, землі.

Я жив на хуторі;
Я стар був, немощен. Послав
З табун я коней до обозу,
Гармату, гаківниць два вози,
Пшона, пшениці, що придбав;
Я всю мизерію оддав
Моїй Україні небозі
І трёх синів своїх. Нехай,
Я думав грішний перед Богом,
Нехай хоть часточка убога
За мене піде, за наш край,
За Церков Божую, за люде,
А я молитись в хаті буду.
Бо вже нездужав, сину, встать,
Руки на ворога піднять.

Зо мною, слухай же, остались
Данило, чура мій, та я,
Та Прися, дочечка моя.
Воно ще тілько виростало,
Ще тілько-тілько наливалось,
Мов та черешенька. За гріх,
За тяжкий, мабуть, гріх, великий
Не дав мені Святий Владика
Очей нарадувать старих
Моїм дитятком.

Не ходили
Ксёндзи по селах, а возили
На людях їх з села в село.
Такеє то у нас було!
Якось їх, клятих, і до мене
В-ночі на хутір занесло;
А з ними челядь їх скажена,
Та ще драгуни. Дай мені
Хоч коли-небудь, Боже милий,
На світ твій виглянуть з могили —
Спряжу всю шляхту на огні!
Вони, вони — не бійся сину —
Вони, ксёндзи, мою дитину
З собою в хату завели.
Замкнулись пьяниї, я бачив;
А челядь пьяна полягала
У клуні на соломі спать;
Драгуни теж. А ми з Данилом
Соломи в сіни наносили,
А клуню просто запалили.
Не встануть, прокляті, опять
Дітей козачих мордувать!
Усі до одного згоріли.
І Прися бідная моя
Згоріла з клятими. А я
На пожарищі хрест з Данилом
Поставили, та помолились,
Заплакали, та й потягли,
На коней сівши, до обозу.
Синів всіх трёх моїх найшли,
Та в добрий час і полягли
От-тут у-купі...

А як ми бились, умірали!
За що ми голови складали
В оці могили? Будеш жить,
То може й знатимеш, небоже;
Бо слава здорово кричить
За наші голови. А може,
І про могили, і про нас
З старцями божими по селах
Правдива дума, невесела
Між людьми ходить...