Кобзарь (1876)/Том 1/Русалка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кобзарь. Том 1
Тарас Шевченко
Русалка
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Для робіт з подібними назвами, дивіться Русалка
Русалка.

„Породила мене мати
В високих палатах,
Та й понесла серед-ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
Зо мною, малою:
 — „Пливи, пливи, моя доню,
 Дніпром за водою.
 Та випливи русалкою
 Завтра серед-ночі;
 А я вийду гуляти з ним,
 А ти й залоскочеш.
 Залоскочи, мов серце,
 Нехай не сміється
 Надо мною, молодою;
 Нехай пьє-упьється
 Не моїми кров-слёзами —
 Синёю водою
 Дніпровою. Нехай собі
 Гуляє з дочкою.
 Пливи ж, моя єдиная!
 Хвилі мої, хвилі,
 Привітайте русалоньку!...“ —
Та й заголосила,
Та й побігла. А я собі
Плила за водою,
Поки сестри не зостріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я,
З сестрами гуляю
О-півночі, та з будинку
Батька виглядаю.
А може, вже поєдналась
З паном у палатах;
Може, знову роскошує
Моя грішна мати.“
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула,
Мов плиточка; а лозина
Тихо похитнулась.

 Вийшла мати погуляти —
Не спиться в палатах ;
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала,
І згадала, як купала
І як примовляла;
Та й байдуже... Пішла собі
У палати спати;
Та не дійшла: довелося
В Дніпрі ночувати.
І не счулась, як зуспіли
Дніпрові дівчата.
Та до неї: ухопили,
Та й ну з нею гратись.
Радісінькі, що піймали, —
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали;
Та й зареготались.
Одна тілько русалонька
Не зареготалась.