|
„Породила мене мати
В високих палатах,
Та й понесла серед-ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
Зо мною, малою:
— „Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед-ночі;
А я вийду гуляти з ним,
А ти й залоскочеш.
Залоскочи, мов серце,
Нехай не сміється
Надо мною, молодою;
Нехай пьє-упьється
Не моїми кров-слёзами —
Синёю водою
Дніпровою. Нехай собі
Гуляє з дочкою.
Пливи ж, моя єдиная!
Хвилі мої, хвилі,
Привітайте русалоньку!...“ —
Та й заголосила,
Та й побігла. А я собі
Плила за водою,
Поки сестри не зостріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я,
З сестрами гуляю
О-півночі, та з будинку
Батька виглядаю.
А може, вже поєдналась
З паном у палатах;
Може, знову роскошує
Моя грішна мати.“
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула,
Мов плиточка; а лозина
Тихо похитнулась.
Вийшла мати погуляти —
Не спиться в палатах ;
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала,
І згадала, як купала
І як примовляла;
Та й байдуже... Пішла собі
У палати спати;
Та не дійшла: довелося
В Дніпрі ночувати.
І не счулась, як зуспіли
Дніпрові дівчата.
Та до неї: ухопили,
Та й ну з нею гратись.
Радісінькі, що піймали, —
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали;
Та й зареготались.
Одна тілько русалонька
Не зареготалась.
|
