Кобзарь (1876)/Том 1/Тяжко-важко в світі жити
| ◀ На що мені чорні брови | Кобзарь. Том 1 Тяжко-важко в світі жити |
За думою дума роєм вилітає ▶ |
|
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, —
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, — тяжко жити,
І нема, де дітись.
В того доля ходить полем —
Колоски збірає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Ёго люде знають;
А зо мною зострінуться —
Мов не добачають.
Багатого губатого
Дівчина шанує;
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
„Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа...
На чужій сторонці
Найду кращу, або згину,
Як той лист на сонці.“
Пішов козак сумуючи —
Нікого не кинув;
Шукав долі в чужім полі,
Та там і загинув.
Уміраючи дивився,
Де сонечко сяє...
Тяжко-важко умірати
У чужому краю!