Кобзарь (1876)/Том 1/Чи не покинуть нам, небого

Кобзарь. Том 1
Тарас Шевченко
Чи не покинуть нам, небого

Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться рештувать
Вози в далекую дорогу?
На той світ, друже мій, до Бога
Почимчикуєм спочивать…
Втомилися і підтоптались
І розуму-таки набрались, —
То й буде з нас! — ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала!…

Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано;
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем!
Поглянемо, моя доле…
Бач, який широкий,
І широкий та веселий,
Ясний та глибокий…
Походимо ж, моя зоре!
Зійдемо на гору —
Спочинемо… а тим часом
Твої сестри-зорі,
Безвічниї, по-під небом
Попливуть, засяють…

Підождімо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу…
Над Летою бездонною
Та каламутною
Благослови мене, друже.
Славою святою!…
А поки те, да се, да оне,
Ходімо просто — навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-прялку?… І тоді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б скрізь по-над землею —
На все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання… А потім
Співали б прозу — та по нотах,
А не як-небудь…
Друже мій,
О, мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную,
Та каламутную
Перепливем, перенесем.
І славу святую,
Безвічнюю, молодую…
Або — цур їй, друже!
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном,
Або над Стиксом у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю, предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу:
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу:
Дніпр, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм…

14 — 26 Февраля 1861 р. С. Петербургъ.

Стихи оці, (мабуть — до Музи) здається останнє поетичне слово вашого вічно-памьятного Тараса. На подлиннику під первою ёго половиною (після стиха: Славою святою), стоїть »14 Февраля«; під другою половиною дня не означено.

Приміч. ред. »Основи«.