Перейти до вмісту

Кобзарь (1876)/Том 2/Од видавництва

Матеріал з Вікіджерел
Од видавництва.
 

Шевченко — один з тих писателів, муза котрого, одкликуючись на либеральні, а иноді й радикальні ідеї нашого віку, дуже не подобалась российській цензурі, через що де-які утвори ёго ще й досі не були дрюковані у Россії, або виходили у світ з пропусками і змінами тексту. Приймаючись за наше видання, ми мали на меті зробити ёго як найповнійшим. За для того, ми зібрали увесь скарб Шевченкової української поезії і, назвавши ёго так само, як називав більшу частину ёго сам поет — »Кобзарем«, розклали ёго у хронологичному порядку і поділили на два тома: у Iму томі ми помістили усе, що видавалося й до сёго часу у Россії без одмін; у цей же, другий том ми однесли усі тиї піеси, яких або зовсім не було у підцензурних российських виданнях, або які були в їх попсовані цензорами.

Звісно, що за часи життя Шевченка (як і тепер ще инколи) ёго думки і поеми, не маючи доступу до дрюку, списувалися у великому числі примірників і в таких списках розходилися межи читателями. Через це виходило иноді, що зовсім не ёго утвори приписувалися ёго перу, як напр. пісьня: »Ще не вмерла Україна«, увійшовшая у I. том Львівського видання ёго поезій (стр. 65–66); инші піеси ёго, зіставшиїся у різних рукописах, або й дрюковані з різних рукописів, через те мають часто великі одміни одна од другої чи тільки у поодиноких словах, чи й у цілих частинах ціх піес. Правда, що й сам Шевченко любив перероблять і справлять свої вірші, що найкраще видко напр. з двох редакцій »Москалевої криниці«, з котрих одна, вже дрюкованая, поміщена у нас у Iму т., а друга, з ёго власного рукопису, — у IIму т. Але де-які одміни, як напр. »З двадцятого« — »З двадцятою« (II. стр. 16), — ясно, що пішли од помилок переписчиків. Усе ж таки, порівнюючи писаний і дрюкований матеріал, який був у нас в руках, ми дали місто середь варьянтів не тільки одмінам, котрі зроблені були власною рукою Шевченка, а і усіляким иншим, за котрі навіть не беремо на себе одповіді. Ми маємо надію, що як ті, так і другі могуть колись здатися критикові Шевченка. Варьянти ці, як бачить шановний читатель, робили ми і з дрюкованого »Кобзаря« різних років (1844, 1860, 1866, 1867), і з маленьких метеликів, у котрих були видані особо де-які поеми або думки Шевченка, і накінець з різних засланих до нас рукописів, межи котрими було кілька піес, досі ще не бувавших у дрюку. Межи остатніми, найбільш віри ми дали або власним автографам Шевченка, або таким спискам сторонніх людей, котрі він справляв своєю рукою в де-яких містах; що ж до тих списків, що дойшли до нас через людей, знавших нашого автора, як напр. »Полуботко« (стр. 76), »В Альбом«, »Гарно твоя кобза грає« (стр. 73), то хоч ми їх і помістили у цей том, але були б дуже раді почути слово критики од людей, більше нас компетентних у цёму ділі. Про усі остатні піеси ми можемо запевнити читателя, що вони писані самим Шевченком.

Бажаючи подати нашим читателям окрім утворів Шевченка ще й такі звістки про ёго талан і долю, котрі не переказували б тільки вже звістних случаїв з ёго життя, а могли б більш або меньш служити комментарієм до нашої книжки, — ми оберталися до літераторів і чи-мало яких других лиць, знавших Шевченка. На ці наші прохання надіслали нам споминки про ёго тільки писателі И. Тургенев, Я. Полонскій, історік Н. Костомаров і художник М. Микѣшин.

Щиро дякуючи їм за такі вклади до нашої книжки, скажемо ще велике спасибі й усім тим, хто доставив нам рукописі Шевченка, через що тільки наше видання й могло стати повнійшим од других, досі надрюкованих.

Ред.