Кобзарь (1876)/Том 2/Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«

by Тарас Шевченко

◀ Сон

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«

Великий Лёх ▶

• Інші версії цієї роботи див. Єретик

Уривки з поеми

„Єретик” або „Иван Гус.”

Посвященіє поеми

П. І. Шафарикові.

Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусідоньки; награлися,
Та й полягли спати
І забули сірий попіл
По вітру розвіять;
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той местник
Часу дожидає
Непевного. Тліла искра,
Незримо сияла
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.

От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью
Славян тих славних порізнила
І тихо-тихо упустила
Усобиць лютую змію.
Полилися ріки крови
Пожар загасили,
А Німчики пожарище
Й сиріт розділили.
Виростали у кайданах
Славяиськиї діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Искра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих.
І дождалась... Прозрів-єси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком;
І засвітив, любомудре
Світоч правди, волі...
І Славян сімью велику
Во тмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не Славян, і став-єси
На великих купах
На розпутті всесвітнёму
Ієзекіілем.
І, о диво! трупи встали
І очі розкрили!
І брат з братом обнялися,
І проговорили
Слово тихої любови
На віки і віки!
І потекли в одно море
Славянськиї ріки!

Слава тобі Славянину,
Чеху-Славянине!
Що не дав ти потонути
В Німецькій пучині
Нашій правді! Твоє море
Славянськеє, нове,
За-того вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І з добрим кормилом;
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях.
Слава тобі, славний Чеху,
Бо віки і віки!
Ізлив-єси в одно море
Славянськиї ріки!

Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту — думу немудрую
Про Чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче, а я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі Славяне стали
Добрими братами
І синами сонця правди
І єретиками
Оттакими, як Констанський
Єретик великий!...
Мир мирові подарують
І славу вовіки!

22 Ноября, 1845. Переяславль.

---

I.

 Камєнь, ѥго жє нєбрєгоша
 зыждущие, сєй бысть во
 главу оугла; отъ Господа
 бысть сєй, и єсть дивєнъ
 во очєсѣхъ нашихъ.
 Псалом CXVII., ст. 22.
 Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить;
А на Апостольскім престолі
Чернець годований сидить;
Людською кровию торгує ^[1]
І рай у найми оддає.
О, Боже! суд твій правий всує, ^[2]
І всує царствіє твоє!
Розбійники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу
І силу, і волю.
Люде стогнуть у кайданах, ^[3]
Немає з ким взятись,
Розкуватись, одностайне,
Односердне стати
За евангелию правди,
За темниї люде.
Нема кому!... Боже, Боже!
Чи то ж і не буде?
Чи настане великий час
Небесної кари?
Чи розломим три корони ^[4]
На гордій тіарі?
Розломимо! ^[5] ... Благослови —
Не на месть і муки —
Благослови мої, Боже,
Нетвердиї руки
Й слово тихеє... О, Боже!
Чи вони ж почують?...
. . . . . . . . . .
 От-так
У келії своїй правдивий
Иван Гус думав розкувать ^[6]
Народ замучений, і диво,
Святеє диво показать
Очам незрячим...
 „Поборюсь!...^[7]
За правду Бог!... Да совершиться!...“
І в Вифлиємськую каплицю
Пішов молиться вірний Гус.

---

II.

Папська булла.

 „Во имя Господа Христа,
За нас розпьятого на древі,
І всіх Апостолів Святих,
Петра і Павла особливе,
Ми розрішаємо гріхи
Святою буллою сією
Рабині божиїй оттій,
 Що водили по улицях
 В Празі позавчора,
 Що хилилась...
 По шинках, по станах,
 По чернечих переходах,
 По келіях пьяна.
 Отта сама заробила
 Та буллу купила:
 Теперь свята...“

 — „Боже, Боже,
 Великая сило!
Великая славо! зглянься на людей,
Одпочинь од кари у святому раі!
За що пропадають, за що Ти караєш
Своїх і покірних і добрих дітей?!
 За що закрив їх добрі очі
 І вільних розум окував
 Кайданами лихої ночи?!
 Прозріте, люде: день настав!
 Просніться, Чехи, змийте луду
 ...будьте люде,
 А не посмішище ченцям!
 Розбійники, кати в тіарах,
 Все потопили, все взяли,
 Мов у Москві Татари,
 І нам сліпим передали
 Свої догмати. Кров, пожари,
 Всі зла на світі, войни, чвари,
 Пекельних мук безкраій ряд
 І повен Рим байстрят —
 От їх догмати і їх слава!
 То явна слава... А тепер
 Святим положено конклавом:
 Хто без святої булли вмер —
 У пекло просто! Хто ж заплатить
 За буллу в-двоє — ріж хоч брата,
 Окреме папи і ченця,
 І в рай іди — кінець кінцям!
 У злодія вже злодій краде,
 Та ще й у церкві... Гади! гади!
 Чи напилися ви, чи ні
 Людської крови?! — Не мені,
 Великий Господи, простому,
 Судить великиї діла
 Твоєї волі... люті зла
 Не дієш без вини нікому!“

І плакав Гус, молитву дія,
І тяжко плакав; люд мовчав
І дивувався: що він діяв?
На кого руку піднімав?
. . . . . . . . .
 Всі здрігнули:
Иван Гус буллу розідрав!

Із Вифлиємскої каплиці
Аж до всесвітнёі столиці
Луна, гогочучи, неслась;
Ченці ховаються: мов кара,
Луна в конклаві віддалась, —
І похилилася тіара...
Шепочеться Авиньоно
З римскими ченцями;
Шепочуться антіпапи,
Аж трясуться стани
Від шопоту. Кардинали
Як гадюки вьються
Круг тіари, та нищечком
Мов коти гризуться
За мишеня... Та й як таки:
Однієї шкури
Така сила! А мясива!
Аж здрігнули мури,
Як зачули, що у Празі
Загелкали гуси
Та з орлами летять биться...
Конклав схаменувся.
...положили
Одностайне стати,
І всіх...
...зкликати,
Та і стерегти як мога
І з верху і з долу,
Щоб не втікла тая птаха
На славянське поле.

Як та галич поле крила,
Ченці повалили
До Констанцъї: шляхи, степи
Мов сарана вкрили.

---

---

1. ... шинкує. (Рук. вар.)
2. Небесний Царь! І суд твій всує.
3. Земля плаче у кайданах,
   Мов за дітьми мати;
   Нема кому розувати,
   Одностайне стати. (»Правда« 1873 р.)
4. Чи розібьєм... (ib.)
5. Розібьємо!... (ib.)
6. Иван Гус думав розірвать
   Окови адові, і диво, (ib.)
7. »Помолюсь!
   За мною Бог!... Да совершиться!« (ib.)