Кобзарь (1876)/Том 2/Як-би тобі довелося

by Тарас Шевченко

◀ І виріс я на чужині

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Як-би тобі довелося

Мати-покритка ▶

Вікідані

Як-би тобі довелося
В нас попанувати,
То знав би ти, панебрате,
Як їх називати,
Оттих твоїх безталанних
Дівчаток покритих;
А то верзе біси-зна-що.
Та й думає: ми-то,
Ми-то людям покажемо
Оціх безталанних.
Та навчимо шануватись
Паничів поганих.
Шкода й праці! Поки села,
Поки пани в селах, —
Будуть собі тинятися
Покритки веселі
По шиночках з москалями,
І не турбуйсь, брате! ^[1]

— Добре, кажу. А все-таки
Невеличку нате
Оцю одну останнюю.
Слухайте ж, панята!

 Дівчата на луці гребли,
А парубки копиці клали,
Та знай на сонце позірали,
Та нісенітницю верзли:
Звичайне, хлопці; а дівчата,
Мов ті сороки, цокотали,
Та до криниці учащали —
У яр погуляти.
Найкращая з всёго села
Давненько вже у яр пішла,
Узявши глечик, та й немає;
А лановий і не шукає,
Мов і не бачить. Не новий
Оцей лукавий лановий:
Стара собака, та ще й бита.
У бальці стало щось кричать.
Побігли хлопці рятувать. ^[2]

Аж там панич несамовитий,
Недоліток таке творить —
Сердешну дівчину мордує;
Сердешна дівчина кричить...
Прибігли хлопці; не рятують —
Бояться пана. А один,
Що-наймолодший, озірнувшись,
 Та вилами пана
 І просадив, мов ту жабу...
 Застогнав поганець
 Та й опригся. Порадились,
 Дали в город знати,
 Суд наїхав; подивились,
 Попились завзято
 Судовики. Заковали
 Хлопця молодого,
 Та в тюрму заквасували, ^[3]
 Та й більше нічого.

На верстовім шляху в полі
Корчма під вербою ^[4]
Стоїть собі в холодочку;
А по-під корчмою
Сидять в путах арестанти.
Трохи одпочити
Позволено бідолахам,
Та води напитись.
Сидять собі, розмовляють,
А де-хто й куняє.
А з-за гори поїзжане
На шлях виїзжають,
Аж три тройки. І, звичайне,
Коло корчми стали:
Дати коням одпочити;
Та й дружки пристали,
Співаючи. От-то-ж стали.
Молодая встала,
Взяла кварту оковити,
Та й почастувала
Сердешного невольника
І ёго сторожу.
Коли дивиться — погляне, —
Боже, милий Боже!
Між невольниками в путах
Той самий єдиний
Її местиик безталанний
Несе з України
Аж у Сібір ланцюг-пута.
А ти будеш тута
У роскоші і не будеш
Ні знати, ні чути
Ёго плачу вседневного.
Не почастувала
Свого местника святого
І не привітала;
Тілько глянула на ёго.
Та й більше нічого.

 По переду поїзжане
 Рушили в дорогу,
 А за ними й невольники
 Побрязкали путом
 По-над шляхом. І нікого
 Не видно, не чути
 Коло корчми; одна собі
 Поки-що осталась
 З шинкаркою. Кругом неї
 Димом розстилалась
 В полі курява.
 І смерклося.
 І вік невеликий,
 Не тілько день. На хуторі
 Танці та музики
 Аж до півночи. Придани
 Постіль пійшли слати
 У комору; а молода
 Вийшла мовчки з хати,
 Та й пропала. Скрізь шукали,
 До світу шукали,
 Та не найшли. Де ж поділась?
 Де? Помандрувала
 За невольником убогим
 У Сібір... Та й годі.

---

---

1. Нехай буде так, як буде,
   А все одну нате
   Оцю одну не покритку,
   А так собі... (Рукоп. варьянт.)
2. Аж там їх пан несамовитий
   Дівчину мордує.
   »Кгвалт! рятуйте люде добрі!«
   Ніхто не рятує;
   Тільки хлопець перехрестивсь
   Та вимни пана
   . . . . . . (Перший рук.)
3. ... захвасували. (Перш. рук.)
4. Ішов етап із городу
   Та й став під корчмою
   Одпочити в холодочку,
   Та води напитись,
   Як-то дадуть! Бо буває
   Далеко носити
   То й вибачить таки треба!
   А тим часом стали
   Коло корчми аж три тройки;
   Дзвоники брязчали,
   Грала музика троїста,
   Люде гомоніли,
   Та весельної співали,
   Бо було весілля:
   Молодую везли в хутір
   Та так опинились
   Коло корчми. Коні бідні,
   Бачте, потомились!
   Он як хропуть! Що ж се сталось?
   Плакать перестала
   Молода їх. Вона того
   В залізах пізнала
   Того хлопця молодого,
   Що заколов пана,
   Та нікому й не сказала.
   А придани пьяні
   Й не пізнали, й не бачили,
   Як перелякалась
   Молода їх арестанта;
   І як потім стала
   Розмовлять з ним і оддала
   Перстень молодого —
   Рестантові. Не бачили
   Придани нічого!
   Це та сама молодая,
   Що сей безталанний
   Вирвав вилами у пана
   І несе кайдани
   У Сібір несе за неї.
   Як-би хоч любились?
   То й не жаль було б сіроми;
   А то так случилось,
   Просто з запалу та й годі.
   Молодиї сіли
   Та й поїхали до-дому
   І етап в дорогу
   Забрязкотав кайданами,
   Помолившись Богу
   За молоду. Бо молода
   Всіх почастувала.
   Приїхали. — Заспівали
   Та затанцювали
   До вечора, а в-вечері
   Молоду шукали!
   Та не найшли, не дознались
   Де вона поділась.
   І слёзами упилося
   Веселе вісілля!
   Молодий той у коморі
   Сам собі ночує,
   А молода за етапом
   У Сібір мандрує!
    (Перш. рукоп.)