Коваленко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коваленко

Давно тому на Вкраїні ковалював Коваленко,
І не було кувати ему легонько:
Покинув він ковалювати,
А пішов у козаки козакувати.
Зібрав сто хлопців, таких, як він,
Бо він був сильний леґінь,
У Чорне море він ся запускав,
Галери турецькі рабував,
Багато лиха наробив,
Тому султанові ся не здобрив.
То приказав [султан] Єго шукати,
Живого в Туреччину припровадити:
“Бо я не буду їсти і спати,
Доки в руках Єго не буду мати!”
Пішло триста турків і довго шукали,
Аж по трьох місяцях їх відшукали
І добру тут баталію зчинили:
Козаки з турками добре ся били.
Але що? Турки в кінці перевагу взяли,
Бо більше війська мали.
То сімдесятьох козаків порубали,
В Чорне море рибі кидали,
А трийцятьох і Коваленка спіймали,
В тяжкі кайдани закували
І втіхи не знали, що зробити,
Чи утопити,
Чи порубати
І всіх з башти на гаки покидати.
“Ніі — крикнув султан.— У льох киньте,
А самі по довгих трудах ідіть спочиньте,
Але щоби-сьте потрійну сторожу дали,
Щоб ті схизмати не поутікалиі
А ти, полководцю, от пас дорогий маєш,
За що тобі даю, то ти знаєш!”
Вже третій рік в неволі,
Що взяли їх поневолі,
Третій рік в льоху пробувають,
Сонця праведного, України не видають,
А кайдани руки, ноги обривають.
Попід стіни льоху козаки сиділи
Та кайданами дзеленькотіли,
Голосно закричали: “Віро бусурмеська,
Ти, земле, земле турецька,
Ой. земле, де ж ми могли знати,
Що ми будем у тебе пробувати,
Що по степу гуляли,
Під голим небом спали...”
“Ой. не згадуй, не згадуй,— крикнув Коваленко,-
Бо як про Україну почую, то болить серденько!
Волів би я, щоб нас четвертували
Або щоб завтра по степу гуляли”.
Аж тут двері заскрипіли,
А козаки заніміли,
Сестра гожа увійшла,
Хліб-воду подала і сказала:
“Се дівка-бранка пекла!”
І по тих словах відійшла,
Козаки голодні скоро хліб розломили,
А в хлібі ножі і маленькі пили.
“Ой, Боже, се дівка-бранка дала,—
Бодай она здорова була!
Дівка-бранка довго хай жиє,
Нам, хлопці, робота є”.
Козаки скоро кайдани розпилували
Та доброї хвилі чекали:
“Ох, Боже, коби ті два дні скоро зійшли,
Щоб за мною ви, орли, вилетілиі”
На другий вечір хліб-воду принесли,
А козаки на турків вітром ся понесли,
Щосили кололи, рубали,
Збрую у трупів забрали,
На чаки турецькі сідали,
Від берега турецького відпливали,
Що сили мали, веслами веслували.
В гирло Дніпра прибували,
А щоби коло Очакова, Кизикермені не полапали,-
То від гирла Дніпра степами-лісами маширували,
До Запорожжя прибували
І тут ся остали.
А бандуристи про Коваленка думу складали
Та по цілій Україні співали.