Конвалія

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.


Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.


Ой понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу.


Ой на балі веселая

Музиченька грає,

Конвалії та музика

Бідне серце крає.


То ж панночка в веселому

Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка

Пов’яла, схилилась.


Промовила конвалія:

«Прощай, гаю милий!

І ти, дубе мій високий,

Друже мій єдиний!»


Та й замовкла. Байдужою

Панночка рукою

Тую квіточку зів’ялу

Кинула додолу.


Може, й тобі, моя панно,

Колись доведеться

Згадать тую конвалію,

Як щастя минеться.


Недовго й ти, моя панно,

Будеш утішатись

Та по балах у веселих

Таночках звиватись.


Може, колись оцей милий,

Що так любить дуже,

Тебе, квіточку зів’ялу,

Залишить байдуже!..




(другий з відомих віршів Лесі Українки писаний на Волині - 30.10.1884 року)

Виданий в збірці «На крилах пісень» (Львів 1893р, при сприянні Івана Франка)