З розбитих шляхів
на привали нічні
Котився відгомін –
пісні голосні.
І тіло зажате
в гарячих тисках,
Роз’їжджений слід
підошов на пісках.
Здавалося, сонце,
і вітер, і ліс
Вдяглися у куряву
ядозавіс.
Разюче ж повітря,
солоне, як піт,
Стискало легені,
мов діяв іприт.
Ішли батальйони,
бригади ішли
По вогкій, родючій
від праці землі.
Озброєний добре
був кожний боєць, –
Гвинтівка, лопата,
а то й топірець.
Збоку баклага
і протигаз,
Пояс широкий
скріпив патронташ.
Скатка шинельна
з плечей звиса,
Затягнутий тренчик,
мов чорна коса.
По формі зодягнутий
кожний боєць,
Шнурок до шнурочка,
кінець в ремінець.
Чота у чоту,
переднім услід.
І пісня із ними
іде у похід.
…Дорога далека,
походи тяжкі,
Тяглись батареї,
піхоти полки.
Лунали далеко
в просторах німих
І ковані кроки,
і кований сміх.
І кидав накази
юнак-командир:
"Нажати на ногу!
Зрівняти ряди!"
Зустрінуть полки ці
найближчими днями
Сили ворожі
страшними боями.
Багато із них
не вернеться назад,
Та буде країна
зростать, мов гроза.
Дорога далека,
походи тяжкі.
Тяглись батареї,
піхоти полки.
У кожному кроці
і в кожному нерві
Відважно несли
завзяття маневрів.
1932 р.
