Користувач:Perohanych/Стратегія економічної безпеки України на період до 2025 року

Указ Президента України від 11 вересня 2021 року № 347/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року «Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року»»

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року «Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року»

Указ Президента України

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №347/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року «Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року»

Відповідно до статті 107 Конституції України постановляю:

1. Увести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 серпня 2021 року «Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року» (додається).

2. Затвердити Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року (додається).

3. Контроль за виконанням рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію цим Указом, покласти на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

11 серпня 2021 року

Рішення РНБОУ

Введено в дію Указом Президента України від 11 серпня 2021 року № 347/2021

РІШЕННЯ

Ради національної безпеки і оборони України

від 11 серпня 2021 року

Про Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року

Відповідно до частини п’ятої статті 3 Закону України «Про національну безпеку України» Рада національної безпеки i оборони України, розглянувши проект Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року, внесений Кабінетом Міністрів України, вирішила:

1. Схвалити проект Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року (додається).

2. Запропонувати Президентові України затвердити Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року.

3. Кабінету Міністрів України, Національному банку України, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольному комітету України (відповідно до компетенції) забезпечити виконання Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року.

4. Кабінету Міністрів України забезпечити проведення постійного моніторингу економічної стійкості та координацію підготовки щорічного звіту про виконання Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року.

5. Національному інституту стратегічних досліджень, Національній академії наук України забезпечити наукове супроводження реалізації Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України О.ДАНІЛОВ

ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 11 серпня 2021 року № 347/2021

Стратегія

СТРАТЕГІЯ економічної безпеки України на період до 2025 року

Розділ 1. Загальні положення

1. Стратегія економічної безпеки України визначає шляхи досягнення цілей і реалізації пріоритетів національних інтересів у сфері забезпечення економічної безпеки.

Національним інтересам України відповідає сталий розвиток національної економіки, інтеграція України в європейський економічний простір, розвиток рівноправного взаємовигідного економічного співробітництва з іншими державами.

2. Забезпечення національних економічних інтересів вимагає формування і реалізації стратегічного курсу у сфері забезпечення економічної безпеки, спрямованого як на стале нарощення конкурентоспроможності економіки України, так і на поступове зміцнення економічної стійкості та відповідно невразливості національної економіки до зовнішніх і внутрішніх загроз. Отже, стратегічний курс у сфері забезпечення економічної безпеки має два взаємопов'язаних напрями – напрям розвитку та безпековий напрям.

Важливе місце в безпековому напрямі займають виклики, пов'язані із збройною агресією Російської Федерації та тимчасовою окупацією частини території України. Руйнування економіки України є свідомою і цілеспрямованою дією Російської Федерації та одним з методів гібридної війни, оскільки зруйнована економіка продукує незадоволеність владою, трудову міграцію, соціальну напругу в суспільстві та підриває довіру до влади. При цьому широко використовуються економічні інструменти впливу, до яких, зокрема, відносяться санкції щодо українських товарів і послуг та використання впливу на інші держави з метою прийняття рішень, що суперечать основним національним економічним інтересам України.

3. Метою цієї Стратегії є визначення стратегічного курсу у сфері забезпечення економічної безпеки, спрямованого на реалізацію Стратегії національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни», затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392.

4. Правовою основою Стратегії є Конституція України, закони України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та Стратегія національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни», затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392.

Розділ 2. Оцінка стану економічної безпеки: виклики та загрози

5. Стан розвитку економіки України протягом останніх 10 років не давав змоги забезпечувати національні економічні інтереси. Протягом 2010 – 2019 років стан економічної безпеки оцінювався як незадовільний із погіршенням показників практично за всіма складовими до небезпечного рівня у 2012 році та 2014 – 2015 роках. За розрахунками Міністерства економіки України, здійсненими відповідно до Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 29 жовтня 2013 року № 1277, середнє значення рівня економічної безпеки за цей період становило 40 відсотків – зона рівня незадовільного стану (за результатами перерахунку рівня економічної безпеки України за основними складовими економічного характеру). У 2019 році рівень економічної безпеки України становив 43 відсотки, а за підсумками першого півріччя 2020 року – 41 відсоток.

6. Загалом показники всіх основних складових економічної безпеки залишаються низькими, що зберігає високими ризики прояву масштабних дестабілізаційних явищ у розвитку економіки в довгостроковій перспективі.

Фінансова безпека: стан, виклики та загрози

7. Протягом останніх 10 років стан фінансової безпеки (при середньому значенні оцінки стану фінансової безпеки за цей період на рівні 42 відсотків від оптимального значення) оцінювався як незадовільний, причиною чого стали постійний дефіцит державного бюджету та пов'язане з цим значне боргове навантаження, недостатній розвиток довгострокового інвестиційного кредитування економіки та фондового ринку. Внаслідок наявності структурних проблем фінансова система України виявилася неспроможною належним чином витримати виклики збройної агресії Російської Федерації та тимчасової окупації частини території України і на декілька років опинилася в кризовому стані.

За підсумком 2019 року рівень фінансової безпеки зменшився на 4 відсоткових пункти (порівняно з 2018 роком) до 42 відсотків та на 3 відсоткових пункти до 38 відсотків за підсумками першого півріччя 2020 року порівняно з рівнем у першому півріччі 2019 року. Проте результати, наведені у звіті про фінансову стабільність, підготовленому Національним банком України, засвідчили, що рівень фінансової безпеки був достатнім для забезпечення виконання фінансовим сектором його функцій належним чином та успішного проходження кризи, викликаної внаслідок пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі – COVID-19).

8. Основними викликами та загрозами у сфері фінансової безпеки є:

• низький рівень бюджетної дисципліни, низька інституційна спроможність розпорядників бюджетних коштів розробляти плани діяльності більш як на один рік, обмежені зв'язки між бюджетним плануванням та пріоритетними напрямами розвитку держави;

• значний обсяг дефіциту державного бюджету, що перевищує визначені Бюджетним кодексом України 3 відсотки прогнозного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України на відповідний рік, що за фактичної відсутності неборгових джерел його фінансування спричиняє зростання державного боргу та відповідного навантаження на державний бюджет;

• недостатній рівень фінансової інклюзії;

• невирішені питання щодо активів та фінансових зобов'язань на тимчасово окупованих територіях України;

• високий рівень тінізації економіки;

• втрата доходів бюджету внаслідок поширених явищ «сірого» імпорту та контрабанди, схем ухилення від оподаткування, розмивання бази оподаткування шляхом використання «низькоподаткових» юрисдикцій;

• непослідовність правового регулювання відносин у податковій сфері;

• недостатній розвиток довгострокового кредитування;

• значна частка непрацюючих кредитів у кредитному портфелі банків, у тому числі державного сектору;

• функціонування системи пенсійного забезпечення в умовах високого демографічного навантаження;

• низький рівень ліквідності фондового ринку, захисту прав інвесторів поряд із недостатньою спроможністю регулятора протидіяти зловживанням на ринку;

• поширення явища легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Виробнича безпека: стан, виклики та загрози

9. Середнє значення оцінки стану виробничої безпеки за період 2010 – 2019 років становило 53 відсотки (від оптимального значення), що також засвідчує його незадовільний рівень для забезпечення основних національних економічних інтересів України у виробничій сфері. Тенденції зміни стану виробничої безпеки формувалися в умовах скорочення попиту на вітчизняну продукцію, зростання витрат на імпортну сировину та матеріали в умовах високої енерго- та матеріалоємності виробництва, низького рівня технологічності. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації та тимчасової окупації частини території України економіка втратила значну частку потенціалу з виробництва товарів та надання послуг, зокрема основні фонди промислових підприємств, доступ до стратегічних корисних копалин та людський капітал.

Чергове зниження рівня виробничої безпеки України у 2019 році та першому півріччі 2020 року (на 2 відсоткових пункти до 56 відсотків та на 3 відсоткових пункти до 51 відсотка відповідно) формувалося на тлі несприятливої цінової кон'юнктури на світовому ринку, зокрема на ринку чорних металів, та ревальвації гривні до долара США у 2019 році порівняно з 2018 роком на 5 відсотків у середньому за рік (у розрахунку грудень 2019 року до грудня 2018 року середньомісячний курс гривні укріпився на 15 відсотків), застосування іншими країнами протекціоністських заходів щодо своїх виробників, додаткових санкцій з боку Російської Федерації і як наслідок падіння обсягів промислового виробництва та погіршення показників рентабельності операційної діяльності промислових підприємств. Негативного впливу виробнича сфера зазнала також від карантинних заходів, запроваджених як в Україні, так і в усьому світі внаслідок поширення COVID-19.

10. Основними викликами та загрозами у сфері виробничої безпеки є:

• деіндустріалізація економіки;

• втрата частини промислового потенціалу внаслідок збройної агресії Російської Федерації та тимчасової окупації частини території України;

• низький рівень ресурсоефективності економіки та значний рівень ресурсоємності виробництва;

• невідповідність структури національної економіки сучасному технологічному розвитку, недостатня залученість України до глобальних виробничих ланцюгів;

• низький рівень запровадження новітніх технологій виробництва;

• незадовільний технічний стан та рівень захисту об'єктів критичної інфраструктури, недостатність інвестицій в її оновлення та розвиток, потенційна загроза несанкціонованих втручань фізичного і кіберхарактеру в її функціонування;

• законодавча неврегульованість та відсутність органу, відповідального за координацію діяльності у сфері захисту критичної інфраструктури;

• висока зношеність основних засобів в основних видах економічної діяльності;

• наявність частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

• надмірне проникнення імпорту на внутрішній ринок і витіснення з нього українських виробників;

• втрата потенціалу та невирішеність проблеми імпортозаміщення у високотехнологічних виробництвах, насамперед у космічному та авіаційному виробництві;

• недостатній рівень ефективної конкуренції на певних потенційно конкурентних товарних ринках, недостатня ефективність державного регулювання у сфері природних монополій;

• погіршення екологічної ситуації та зміна клімату, наслідки яких можуть найближчим часом спричинити економічний спад в аграрному секторі та пов'язаних з ним видах переробної промисловості;

• неефективне управління відходами, їх переробленням та утилізацією, повільне впровадження маловідходних технологій;

• відсутність виробництва повного циклу критично важливої для забезпечення життєдіяльності людини продукції в умовах прояву новітніх тенденцій поширення пандемій, санкційних політик та інших ізоляційних процесів у світі.

Зовнішньоекономічна безпека: стан, виклики та загрози

11. Стан зовнішньоекономічної безпеки протягом 2010 – 2019 років оцінювався як небезпечний (при середньому значенні оцінки стану зовнішньоекономічної безпеки за цей період на рівні 34 відсотків від оптимального значення). Попри відносне поліпшення окремих показників зовнішньоекономічної безпеки у 2019 році (на 5 відсоткових пунктів до 41 відсотка від оптимального значення) та першій половині 2020 року (на 5 відсоткових пунктів до 43 відсотків) низька конкурентоспроможність вітчизняного виробництва, значна частка сировини в структурі експорту товарів і попередня зосередженість на ринках пострадянських країн зумовлювали розбалансування зовнішньоекономічної діяльності в нестабільних умовах розвитку світової економіки, гібридної війни Російської Федерації проти України.

12. Основними викликами та загрозами у сфері зовнішньоекономічної безпеки є:

• недостатні темпи диверсифікації торговельних потоків України для забезпечення її міцних конкурентних позицій на світовому ринку;

• суттєвий рівень частки торгівлі з Російською Федерацією в загальних обсягах торгівлі, а також використання цією державою економічних інструментів впливу з метою прийняття рішень, що суперечать основним національним економічним інтересам України;

• дисфункціональна структура торговельних потоків із превалюванням в експорті сировини, а в імпорті – високотехнологічної продукції;

• високий рівень імпортозалежності економіки;

• збільшення кількості протекціоністських заходів, які застосовують іноземні держави, зокрема, щодо українських товарів (високий рівень ставок митних тарифів, інших митних зборів, платежів, а також використання нетарифних бар'єрів – сертифікація, дозволи, ліцензії тощо);

• нерозвиненість зовнішньоторговельної інфраструктури, недостатній рівень інституційної спроможності для представлення торговельних інтересів України у рамках діяльності міжнародних торговельних організацій, зокрема Світової організації торгівлі (далі – СОТ);

• існуючий стан доступу товарів та послуг на ринок ЄС, що вимагає якнайшвидшого перегляду положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію між Україною та ЄС);

• ризики обмеження експорту в разі введення нових вуглецевих податків для українських товарів.

Інвестиційно-інноваційна безпека: стан, виклики та загрози

13. Стан інвестиційно-інноваційної безпеки за період 2010 – 2019 років (із середнім значенням оцінок стану безпеки за цей період на рівні 32 відсотків від оптимального значення) також характеризувався як небезпечний.

За підсумками 2019 року якісних змін у стані інвестиційно-інноваційної безпеки не відбулося. Рівень інвестиційно-інноваційної безпеки (31 відсоток у 2019 році та 29 відсотків за підсумком першого півріччя 2020 року) свідчить про неможливість забезпечити стале економічне зростання в умовах поточної недостатності та ресурсної орієнтованості інвестицій.

14. Основними викликами та загрозами у сфері інвестиційно-інноваційної безпеки є:

• відсутність сприятливих умов для залучення інвестицій та реінвестування, а також недостатнє інституційне забезпечення цих процесів;

• відсутність механізму оцінки (скринінгу) прямих іноземних інвестицій, які залучаються в об'єкти, що мають стратегічне значення для національної безпеки України;

• недосконалість регіональної і цілеспрямованої іміджевої інвестиційної політики, відсутність науково обґрунтованого моніторингу інвестиційного потенціалу України та її регіонів;

• слабо розвинена інноваційна інфраструктура в цілому, і зокрема для ведення бізнесу та впровадження інновацій суб'єктами малого і середнього підприємництва;

• відсутність сприятливих умов для створення та розвитку технологічних компаній та інноваційних підприємств, стартапів;

• незадовільний стан об'єктів дослідницької інфраструктури;

• недостатній обсяг фінансування наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

• недостатній для забезпечення інтенсивного розвитку економіки у довгостроковому періоді обсяг фінансування основного капіталу;

• відсутність дієвих економічних стимулів, сприятливих умов для інноваційного оновлення виробництва, низький попит на інноваційну продукцію на внутрішньому ринку;

• недостатній рівень захисту прав інтелектуальної власності;

• протиправні спрямування до вітчизняних технологічних розробок та інновацій з боку іноземних суб'єктів і ризики їх несанкціонованого витоку за кордон;

• низький захист прав власності;

• корупція.

Макроекономічна безпека: стан, виклики та загрози

15. Стан макроекономічної безпеки протягом 2010 – 2019 років (при середньому значенні оцінки стану макроекономічної безпеки за цей період на рівні 38 відсотків від оптимального значення) так само характеризувався як небезпечний. Сформовані у попередні періоди макроекономічні диспропорції, зокрема, на ринку праці, у структурі виробництва, продовжували стримувати економічний розвиток країни (як кількісний, так і якісний).

Рівень макроекономічної безпеки за підсумками 2019 року збільшився на 6 відсоткових пунктів до 45 відсотків від оптимального значення завдяки реалізації політики, спрямованої на підвищення рівня доходів населення, та реалізації Національним банком України політики інфляційного таргетування. Проте за підсумками першого півріччя 2020 року рівень макроекономічної безпеки зменшився на 6 відсоткових пунктів до 39 відсотків порівняно з відповідним періодом у 2019 році, що свідчить про збереження значних ризиків дестабілізації макросередовища.

16. Основними викликами та загрозами у сфері макроекономічної безпеки є:

• уповільнення розвитку світової економіки в умовах пандемії COVID-19 та пов'язане з цим зниження світових цін на основні товарні групи вітчизняного експорту;

• зниження економічної активності в державі та погіршення настроїв економічних агентів в умовах пандемії COVID-19;

• збереження ризиків посилення інфляційних та курсових коливань в умовах існування монопольних ринків та недостатнього розвитку конкуренції, а також постійної дефіцитності поточного рахунку платіжного балансу та певної невизначеності екзогенних чинників внаслідок пандемії COVID-19;

• низький рівень благополуччя населення, який призводить до звуження внутрішнього споживання та заощадження, зростання бідності, зокрема і серед працюючих;

• значні нерівномірності розподілу доходів населення в регіональному розрізі, що провокують надмірну внутрішню трудову міграцію;

• інтенсивні процеси трудової міграції, які зумовлюють відтік кваліфікованих кадрів;

• високий рівень безробіття (порівняно з іншими європейськими країнами) в умовах наявних диспропорцій між попитом та пропозицією робочої сили на ринку, а також високої конкуренції на ринку робочої сили в галузях з високою оплатою праці;

• високий рівень неформальної зайнятості (порівняно з нижчою, ніж в інших європейських країнах, заробітною платою), що у подальшому утримуватиме на високому рівні потоки трудової міграції;

• низькі темпи зростання продуктивності праці.

17. Отже, небезпечний та незадовільний рівень основних складових економічної безпеки, що спостерігався протягом останнього десятиріччя, зумовлює необхідність визначення стратегічного курсу у сфері забезпечення економічної безпеки.

Розділ 3. Стратегічний курс у сфері економічної безпеки

18. Основними завданнями у сфері забезпечення економічної безпеки є:

• забезпечення стійкості від зовнішніх і внутрішніх викликів та загроз національним економічним інтересам держави та інтересам її громадян;

• збереження та розвиток економічної потужності країни з урахуванням Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, затверджених Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722, та позицій людиноцентризму;

• гарантування національної економічної незалежності та здатності до захисту національних економічних інтересів, зокрема у високотехнологічній сфері.

19. Проактивний підхід полягає в тому, щоб дати відповідь на виклики та загрози, що на сьогодні формуються, – загальносвітовий тренд загострення боротьби за ринки, технології, кваліфікованих працівників та фінансові ресурси. Такий підхід має знизити ймовірність реалізації внутрішніх викликів, які перешкоджають виведенню української економіки з депресивного стану, унеможливлюють її стале і динамічне зростання, підвищують вразливість до загроз. Продовження збройної агресії Російської Федерації проти України, зростання викликів трансатлантичній та європейській єдності є підтвердженням такої боротьби і можуть спричинити не лише ескалацію наявних, але і виникнення нових конфліктів. Саме тому проактивний підхід повинен будуватися на поєднанні як безпекового напряму, так і напряму розвитку.

20. Безпековий напрям у сфері забезпечення економічної безпеки полягає у випередженні розбалансування економіки, підвищенні її стійкості до впливу зовнішніх і внутрішніх викликів та загроз, для виконання чого запроваджується постійний моніторинг економічної стійкості. Такий моніторинг проводиться на основі визначених індикаторів стану економічної безпеки та їх критичних меж (наведені в додатку), вихід за які загрожує розвитком масштабних кризових процесів в економічній сфері.

21. Напрям розвитку у сфері забезпечення економічної безпеки полягає у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки та досягненні визначених за основними складовими економічної безпеки цільових орієнтирів (наведені в додатку), що деталізуються конкретними завданнями за основними складовими економічної безпеки.

21.1. Завдання у сфері фінансової безпеки:

• розбудова ефективної моделі боротьби зі злочинами в економічній сфері шляхом забезпечення діяльності Бюро економічної безпеки України;

• підвищення ефективності планування діяльності головних розпорядників коштів Державного бюджету України відповідно до пріоритетних напрямів розвитку держави з урахуванням бюджетних показників на середньостроковий період, підвищення бюджетної дисципліни;

• поступове скорочення дефіциту державного бюджету та зміцнення взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями;

• імплементація мінімального стандарту Плану протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування (Плану дій BEPS) та впровадження ефективних податкових правил стосовно контрольованих іноземних компаній;

• стимулювання банківського сектору спрямовувати кредитні кошти, насамперед, на розвиток реального сектору економіки, малого та середнього підприємництва;

• створення умов для збільшення залучення довгострокового фондування і розширення довгострокового та інвестиційного кредитування;

• зменшення рівня непрацюючих кредитів та підвищення стійкості банківської системи;

• збереження інституційної незалежності Національного банку України;

• активізація розвитку національного фондового ринку для забезпечення його ефективності та конкурентності;

• убезпечення національної фінансової системи від легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення;

• мінімізація ризиків інвестора шляхом забезпечення ефективного захисту прав інвесторів на фондовому ринку;

• забезпечення зниження вартості позикових коштів для потреб держави (шляхом оптимального узгодження грошово-кредитної та боргової політики);

• подальше приведення положень Митного кодексу України у відповідність із положеннями митного законодавства ЄС на виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

• реформування українського страхового ринку шляхом широкого впровадження страхування життя, медичного та інших видів особистого страхування, законодавче посилення прав страхувальників;

• забезпечення функціонування трирівневої пенсійної системи без підвищення навантаження на фонд оплати праці із збільшенням надходжень до бюджету Пенсійного фонду України;

• розвиток сфери публічних закупівель шляхом подальшого приведення системи публічних закупівель України у відповідність із стандартами ЄС, визначеними у директивах ЄС у сфері державних закупівель.

21.2. Завдання у сфері виробничої безпеки:

• пріоритетний розвиток промисловості на основі розширення внутрішнього і зовнішніх ринків збуту промислової продукції, виробленої в Україні, підвищення її конкурентоспроможності;

• впровадження окремої системи управління та організації економічних процесів на території Донецької та Луганської областей;

• відновлення потенціалу високотехнологічних видів економічної діяльності у промисловості (виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування) та послідовне його нарощування;

• забезпечення фінансових та інституційних умов для створення промислових екосистем, прискореного розвитку Індустрії 4.0 та її інтеграції до виробничих ланцюгів;

• створення у середньостроковій перспективі нових можливостей для розвитку (відновлення) власного виробництва повного циклу критично важливої продукції, налагодження виробництва втрачених імпортних комплектувальних частин і задоволення відповідного попиту на ринку;

• удосконалення процедур проведення розслідувань у сфері торговельного захисту (антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних/захисних розслідувань);

• розвиток промислового інжинірингу та виробництва складної індустріальної техніки;

• зниження регуляторного навантаження;

• розбудова якісної інфраструктури, залучення внутрішніх та іноземних інвестицій у модернізацію і розвиток об'єктів критичної (інженерної, інформаційної, енергетичної) інфраструктури;

• залучення внутрішніх та іноземних інвестицій у модернізацію і розвиток високо- та середньовисокотехнологічних підприємств, розширене відтворення основних засобів, у тому числі в результаті проведення прозорої приватизації;

• спрощення доступу національним виробникам до природних ресурсів (сировинних матеріалів) і поглиблення їх переробки із залученням сучасних технологій;

• запровадження регулярного моніторингу стану конкурентного середовища на товарних ринках в Україні з використанням Індексу моніторингу конкурентного середовища;

• забезпечення посилення інституційної спроможності і незалежності Антимонопольного комітету України;

• підвищення прозорості діяльності державних підприємств або тих, де частка держави становить понад 25 відсотків, або держава є мажоритарним власником, а також суб'єктів природних монополій, що становлять суспільний інтерес;

• формування та актуалізація показників паливно-енергетичного балансу на середньострокову перспективу;

• підвищення рівня ресурсоефективності економіки, зниження енерго- та ресурсоємності шляхом впровадження національних стандартів, гармонізованих з європейськими енергетичними та екологічними стандартами;

• удосконалення законодавства з питань управління відходами, спрямованого на запровадження в Україні нової ієрархії управління відходами та розширення відповідальності виробника, впровадження технологій перероблення побутових та промислових відходів;

• впровадження принципів циркулярного екологічно безпечного виробництва.

21.3. Завдання у сфері зовнішньоекономічної безпеки:

• проведення економічних реформ, сприяння економічному співробітництву з державами – членами НАТО для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору шляхом продовження реалізації ключових демократичних та інституційних перетворень;

• законодавче стимулювання та створення нормативно-правового середовища для посилення здатності вітчизняних підприємств конкурувати на світових ринках, особливо в умовах зростаючого протекціонізму як відповіді на виклики пандемії;

• ідентифікація та протидія інструментам впливу на економічну безпеку України, що використовуються Російською Федерацією з метою її послаблення;

• здійснення заходів щодо протидії спробам реалізації на міжнародних ринках товарів та послуг з тимчасово окупованих територій України;

• вдосконалення санкційної політики для збільшення ефективності впливу на об'єкт застосування санкцій і мінімізації шкоди для своїх національних інтересів;

• забезпечення моніторингу ефективності реалізації застосованих спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);

• забезпечення швидкої реакції на порушення іноземними державами розслідувань у сфері торговельного захисту щодо українського експорту;

• створення системи протидії іміджевим втратам та кампаніям з дискредитації України на світових ринках;

• створення цілісної мережі інституцій з підтримки зовнішньої торгівлі на базі приватного акціонерного товариства «Експортно-кредитне агентство», інформаційного центру, афілійованих інституцій з підтримки торгівлі та функціонування єдиного експортного вебпорталу;

• забезпечення належного рівня представлення інтересів держави в міжнародних організаціях, зокрема СОТ, активна участь у багатосторонніх переговорах та роботі органів СОТ;

• розширення міжнародних торговельно-економічних зв'язків та проведення активної політики з укладання угод про вільну торгівлю на вигідних для України умовах, перегляд і розширення сфери дії чинних торговельних угод;

• поглиблення економічної інтеграції з ЄС шляхом посилення торговельно-економічних можливостей Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

• забезпечення захисту прав та інтересів України в торговельно-економічній сфері під час вирішення спорів у рамках СОТ та міжнародних договорів України;

• підтримка та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на багато- та двосторонньому рівнях із стратегічними партнерами: державами «Великої сімки» та «Великої двадцятки» (за винятком Російської Федерації), пріоритетними країнами Азії, Африки та Латинської Америки;

• проведення зовнішньої політики, спрямованої на зменшення кількості товарів, на які поширюватиметься дія нових вуглецевих податків, а також мінімізацію навантаження ставок вуглецевих податків на ці товари;

• інтенсифікація процесів адаптації українських технічних регламентів до законодавства ЄС, завершення наближення національного законодавства про санітарні та фітосанітарні заходи до законодавства ЄС і забезпечення його впровадження.

21.4. Завдання у сфері інвестиційно-інноваційної безпеки:

• розвиток інституційної системи супроводження інвесторів, у тому числі інформаційно-консультаційного забезпечення інвестування, здійснення її належного ресурсного забезпечення;

• впровадження системи оцінки впливу іноземних інвестицій на національну безпеку, запобігання концентрації іноземного капіталу у сферах, що мають стратегічне значення для національної безпеки України;

• розроблення механізму і реалізація державного супроводження впровадження розроблених в Україні новітніх технологій у галузях, що мають стратегічне значення для національної безпеки держави та її критичної інфраструктури;

• створення умов для малих та середніх підприємств для інвестування в науково-дослідну діяльність шляхом реалізації заходів з розвитку співпраці науково-дослідного та реального секторів;

• забезпечення комплексної перевірки походження іноземних інвестицій у стратегічні об'єкти державного значення та інші об'єкти критичної інфраструктури;

• забезпечення належного рівня захисту прав інтелектуальної власності;

• активізація заходів зі своєчасного виявлення та припинення протиправних спрямувань до вітчизняних технологічних розробок та інновацій з боку іноземних суб'єктів та недопущення їх несанкціонованого витоку за кордон;

• удосконалення правового захисту прав власності;

• запровадження економічних стимулів та механізму підтримки вітчизняних підприємств у разі впровадження ними новітніх технологій;

• створення сприятливих умов для генерування і комерціалізації завершених наукових розробок та для виробництва інноваційної продукції, надання інноваційних послуг та впровадження інноваційних технологій;

• запровадження дієвих економічних механізмів стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності до впровадження новітніх технологій, виробництва (надання) нових або вдосконалених конкурентоспроможних видів продукції (послуг) на різних етапах цієї діяльності;

• впровадження моделі «відкритих інновацій»;

• забезпечення інклюзивності та реалізації нової системи оцінювання суб'єктів науково-технічної та освітньої діяльності на основі визначення рівня якості нових наукових і технічних знань, науково-технічної інформації, освітніх послуг, а також значного підвищення суспільного статусу науки й освіти в Україні;

• забезпечення міжнародної співпраці у сфері інноваційної та науково-технічної діяльності, сприяння участі вчених, науковців, малих та середніх підприємств у Рамковій програмі Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» та інтеграція України до європейського дослідницького та інноваційного простору;

• впровадження інструментів державної регіональної політики, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості регіонів.

21.5. Завдання у сфері макроекономічної безпеки:

• здійснення структурних змін в економіці та промисловості шляхом стимулювання розвитку циркулярної економіки та діджиталізації;

• створення нових робочих місць з максимальним рівнем інтелектуальної залученості;

• продовження політики інфляційного таргетування з урахуванням потреби забезпечення економічного розвитку країни;

• підвищення eфeктивноcті cпiвпpaцi мiж Hаціональним банком України тa Кабінетом Міністрів України щoдo зaбeзпeчeння мaкpoeкoнoмiчнoï cтaбiльнocтi тa eкoнoмiчнoгo poзвиткy;

• забезпечення збереження плаваючого режиму курсу національної валюти;

• створення умов для підвищення стандартів гідної праці як основи для легалізації трудових відносин та заробітної плати шляхом подолання суперечності між високим рівнем розвитку людського капіталу й недостатнім рівнем розвитку соціального капіталу (недовіра, домінанта матеріальних цінностей);

• забезпечення охоплення населення медичними послугами в необхідному обсязі, зокрема, домогосподарств, загальний дохід яких нижче прожиткового мінімуму на одну особу, підвищення загальної доступності медичних послуг і продуктів;

• проведення заходів, спрямованих на повернення і реінтеграцію трудових мігрантів.

Розділ 4. Механізми реалізації завдань у сфері забезпечення економічної безпеки

22. Реалізація завдань за безпековим напрямом забезпечуватиметься шляхом:

• визначення та дотримання критичних меж і цільових орієнтирів за індикаторами основних складових економічної безпеки, наведеними в додатку;

• проведення постійного моніторингу економічної стійкості шляхом відслідковування рівня критичних меж за індикаторами, включеними до таблиці індикаторів економічної безпеки, візуалізації відповідних даних у вигляді інфографіки, розміщення та підтримання її в актуальному стані на урядовому порталі;

• недопущення прийняття рішень, які призводитимуть до виходу індикаторів економічної безпеки за критичні межі;

• розроблення та реалізації Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України (у межах компетенції) із залученням у разі потреби інших державних органів деталізованих планів заходів щодо активізації розвитку сфери, за якою в результаті постійного моніторингу економічної стійкості виявлений фактичний вихід або перебування окремих критеріїв за межами критичних значень, або прийняття окремих рішень стосовно коригування завдань у відповідній сфері.

23. Реалізація Стратегії за напрямом розвитку забезпечуватиметься шляхом:

• врахування щорічних звітів про виконання цієї Стратегії під час розроблення проектів Бюджетної декларації та закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, планів дій Кабінету Міністрів України;

• розроблення Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України (у межах компетенції) і включення до відповідних стратегічних документів та проектів стратегічних документів заходів з виконання визначених Стратегією завдань.

24. За результатами виконання заходів за визначеними напрямами Кабінет Міністрів України за участю відповідних виконавців щороку готує, схвалює і направляє до Ради національної безпеки і оборони України звіт про виконання Стратегії (не пізніше 1 травня року, що настає за звітним, починаючи з 2022 року), який містить:

• інформацію про результати виконання заходів за визначеними напрямами і завданнями державної політики;

• результати щорічної оцінки стану економічної безпеки, яка проводиться на основі відповідної науково обґрунтованої методики з урахуванням даних постійного моніторингу економічної стійкості та прогресу у досягненні цільових орієнтирів за індикаторами основних складових економічної безпеки;

• рекомендації щодо здійснення необхідних завдань і заходів у сфері забезпечення економічної безпеки у відповідь на існуючі та виявлені нові виклики і загрози (у разі потреби).

Розділ 5. Очікувані результати реалізації Стратегії

25. Очікуваним результатом виконання Стратегії є забезпечення економічної безпеки держави як умови забезпечення національних економічних інтересів.

26. У контексті забезпечення національних економічних інтересів України реалізація Стратегії зорієнтована на:

1) створення стійкої, конкурентоспроможної, соціально відповідальної ринкової економіки та умов для випереджаючого розвитку науково-технічного потенціалу країни, сталого нарощування національного багатства та факторів виробництва;

2) досягнення Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, затверджених Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 722, рівня життя населення та соціально-політичної стабільності, притаманних економічно розвиненим країнам;

3) зайняття Україною у світовому розподілі праці та міжнародних економічних відносинах місця, яке відповідає її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, економічному та геополітичному потенціалу;

4) забезпечення гарантованого захисту національної економіки в умовах виникнення або посилення внутрішніх та зовнішніх загроз.

27. Операційними результатами виконання Стратегії є:

• запровадження прозорої системи постійного моніторингу економічної стійкості на основі індикаторів економічної безпеки, наведених у додатку до Стратегії;

• запровадження на основі нової науково обґрунтованої методики щорічної оцінки стану економічної безпеки та використання її результатів для формування основних напрямів і заходів економічної політики, що враховуватимуться у процесі стратегічного і бюджетного планування;

• підвищення ефективності реалізації заходів у сфері забезпечення економічної безпеки і політичної відповідальності за їх результати.

28. З метою оцінки результативності заходів у сфері забезпечення економічної безпеки визначені цільові орієнтири, наведені в додатку до Стратегії.

Розділ 6. Організаційне, наукове та фінансове забезпечення реалізації Стратегії

29. Реалізація Стратегії забезпечується Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України у межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, за участю інших державних органів відповідно до їх компетенції.

30. Наукове супроводження реалізації Стратегії здійснюють Національний інститут стратегічних досліджень, Національна академія наук України. З цією метою Національний інститут стратегічних досліджень, Національна академія наук України:

• щороку здійснюють науково-аналітичні та прогнозні дослідження викликів та загроз економічний безпеці України;

• забезпечують розроблення і направляють для використання до Кабінету Міністрів України наукові рекомендації щодо постійного моніторингу економічної стійкості, проект методики щорічної оцінки стану економічної безпеки;

• розробляють науково обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін до Стратегії та методики щорічної оцінки стану економічної безпеки за результатами її апробації (у разі потреби).

31. Координацію i контроль за виконанням Стратегії здійснюють Рада національної безпеки i оборони України та Кабінет Міністрів України у межах повноважень, визначених Конституцією i законами України.

32. Фінансове забезпечення реалізації Стратегії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством.

Керівник Офісу Президента України А.ЄРМАК

Додаток

03ea8c6415310bc10b11dc533a8f5545_1628675130.pdf Додаток до Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року, затвердженої Указом Президента України від 11 серпня 2021 року № 347/2021 - pdf - 359.88 kb

Джерело

• УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №347/2021 — Офіційне інтернет-представництво Президента України