Кос Чагил на Ембі/XV
| ◀ XIV | Кос Чагил на Ембі XV |
XVI ▶ |
|
|
Ми вийшли з бурової, умовившись з сивим бурильником Бесангалеєм, що зайдемо до нього ввечері. Двоє бурових майстрів, Кірілін і Мусафетдинов, пішли з нами до двадцять першої бурової.
Ці два перші майстри Кос Чагила були так несхожі один на одного, як тільки можуть бути несхожі двоє чоловіків. Кірілін молодий хлопець, з ніжним, немов у дівчини, лицем, великими синіми очима, був невеликий на зріст, рухався еластично, ступав чітко і твердо. Він був бакінець, він і його друзі-казаки пробурили на 308-ій, називаній „Бурова Друзів“, двісті тридцять метрів за тринадцять день.
Його друг і учень Мусафетдинов — старий, великий, широкий татарин, обличчя як вивітрений дикий камінь, маленькі чорні очі як у вепра, хода м'яка і не чутна. До революції він звичайно служив за „мальчика“, потому був продавцем кооперативної крамниці в порту Жила Коса. Але й з цього високого поста був звільнений через неписьменність і пішов робочим на бурову.
На буровій у компанії друзів цей чоловік знайшов самого себе. Виявилося, що з нього справжній бурильник, сміливий, винахідливий, чуйний до роботи долота, він міг інтуїтивно угадувати, що робиться з долотом на глибині двох кілометрів. Він зумів навчити також свою бригаду, його робітники-казаки сповіряються на нього, знають, що він оберігає їхнє життя більше, ніж своє.
Але він майже неписьменний. Рапорти замість нього складає його верхній штанговий — казак у тирольській шляпі з вічною усмішкою на лиці, він же від імени Мусафетдинова виступає на зборах.
Тепер Мусафетдинов уже не бурильник. Він буровий майстер, він може керувати двома-трьома буровими. Був би з нього інженер, щоб він народився трохи пізніше, але він старий і вже не може учитись з книг. Бесангалей Утюулай-ули, Утеген-ули і інші казаки-бурильники — учні його і Кіріліна.
Обоє вони, Мусафетдинов і Кірілін, були на двадцять першій буровій, коли там стався викид нафти й газу під час буріння, Кірілін тоді був майстром, а Мусафетдинов — бурильником.
Двадцять перша уже була перед нами.
Це була дерев'яна вишка, якась чудна на колір, не біла, як свіже дерево, не сіра, як стовпи, що довго стоять під небом, а жовтаво-коричнева. Але вона не була пофарбована, жилки дерева просвічували крізь жовтий колір — вона вся, згори донизу, була поливана нафтою.
Ця нафта зосталася від викиду під час буріння у тридцять першому році. Нафтовий фонтан взагалі мало чим нагадує петергофські водограї або бахчисарайський фонтан. Звичаєм це — струмінь нафти, що тече горизонтальною трубою, виведеною за вишку. Її можна закрити винтовою засувкою або регулювати штуцером на тій таки засувці.
Але інколи це справжній гейзер, що б'є вгору, з силою викидає газ, дрібне каміння, цілі озера нафти. Був такий випадок: газом викинуло зі скважини труби; сталеве колінчасте вудлище довжиною у чверть кілометра вилетіло з свердловини, пробило кронблок і, виблиснувши на сонці, полетіло в небо. Його знайшли серед степу, досить далеко від скважини.Це зветься викид газу і нафти під час буріння — річ небезпечна: можна отруїтися газом, камінчик може вибити іскру об сталь або розбити лампку, і тоді вся башта спалахує як пригорщ пороху, згорає за декілька секунд, часто з усіма, хто був усередині.
Технік Пахоленко дізнався про викид нафти на двадцять першій у ту мить, коли він остаточно посварився з інженером Сисоєм і відмовився вийти на роботу. Почувши про викид, він як був, без шапки, побіг до бурової. Директор промислу Єрохін був уже там. Нафта била колосальним стовбуром аж до самого верху, поливаючи кронблок. Біля бурової ніяк було стояти з підвітреного боку, люди падали непритомні, отруювалися газом. Сисой, блідий як смерть, стояв оддалік, роззявивши рота і спустивши нижню губу, і раптом, змахнувши рукою, поїхав у присілок та аули по підмогу. Доводиться думати, казав він до візника, сидячи в тарантасі, що треба поназбирати якмога більше людей, і тоді можна буде подумати, що можна зробити. Треба думати, що доведеться одкрутити всі труби, витягти долото і закрити засувку.
Пахоленко ускочив у бурову. Треба було закрити засувку, але цьому заважали чотириста сімдесят метрів бурильних труб. Та коли одкручувати по черзі всі труби, то за цей час бурова десять разів могла згоріти, погубивши людей, обладування і багатющий нафтовий шар. Пахоленко негайно вирішив улаштувати нарочиту аварію; одгвинтивши одну верхню трубу майже до кінця, зоставивши її на двох нитках різьби, підняти штанги, з височені кинути їх у свердловину і тоді закрити засувку. На цю операцію в нормальних умовах треба було чотири хвилини.
Пахоленко став біля гальма. Мусафетдинов і Кірілін одшукали під нафтовою зливою хомута і мусили поставити його на ротор. Робітники-казаки, побачивши, що технік і майстри вже в буровій, негайно кинулися допомагати. Єрохін пустив трьох, а решту затримав: юрбі нічого було робити в буровій, а загинути могли всі до одного.
Пахоленко почав підіймати труби, але як тільки барабан закрутився, привідний ремінь, намочений нафтою, злетів зі шківа, довелося загальмувати і тримати труби підваженими силою гальма, поки не надінуть ременя або не поставлять на ротор хомута.
Ремінь витягли, щоб викачати його в піску, Мусафетдинов і Кірілін тим часом силкувалися поставити на ротор хомута. Але біля гирла скважини нічим було дихати, тричі вони підходили до ротора і тричі, хитаючись, тікали в кутки, стараючись набрати повітря. Запаморочені газом, машиніст і мастильник не могли надіти на шків ремінь.
Нарешті один робітник зомлів і упав озем, надихавшись газу. Єрохін ускочив у бурову, витяг зомлілого і вигонив усіх геть. Мокрі, знесилені від газу, хитаючись як п'яні, люди вийшли на вітер. Пахоленко дуже сп'янів від газу, він лепетав якісь нісенітні слова, витяг просочені нафтою, у кашу розмочені цигарки. Єрохін відібрав у нього цигарки, гладив по голові, протер йому окуляри, знову надів окуляри йому на носа. Пахоленко глибоко зітхнув, жадібно дихаючи, хапаючи по дорозі повітря, він знову увійшов у бурову. За ним ізнов пішли Мусафетдинов та Кірілін і троє свіжих робітників.
Тепер пощастило надіти на шків ремінь, і Пахоленко підняв труби. Проте, як і попереду, люди не могли поставити на ротор хомута, на який муфтою мусила сісти труба, щоб можна було її одкрутити. Люди приходили по черзі, позмінно і не могли підійти до гирла.
Тоді постановили обгорнути гирло запасним ременем, щоб можна було підійти до нього. Але слизький від нафти ремінь падав долі, ноги сковзалися в калюжах, нафта била в вічі, І коли нарешті пощастило обгорнути трубу, новим натиском газа ремінь занесло під кронблок; клацнувши, як нагай об стінку, він упав назад. Довелося знову вибігти з бурової.
Біля години тяглися спроби поставити на ротор хомут. Його кінець-кінцем, розгойдавши, кинули на ротор і потім з напруженням усіх сил додавили до труби. Тепер залишалося замкнути його, і це було ще трудніше. Семипудовий сталевий хомут підскакував під натиском газу, спід нього горизонтальними струмками вибивалася нафта і відкидала людей до стінок, як клоччя.
На вісімнадцятій чи двадцятій спробі хомута замкнули і почали накладати ключі, щоб одкрутити трубу. Ключі накладали п'ять разів. Двадцять сильних робочих, працюючи по черзі, протягом трьох годин одгвинчували одну трубу.
Інженер Сисой тим часом їздив по сусідніх аулах, збирав, сам не знаючи нащо, людей, лаявсь, хапавсь за голову і нарешті, знервований украй, заїхав додому нашвидку з'їсти шматок м'яса.
Пахоленко, який незмінно стояв біля гальма, зовсім збожеволів. Погубили фотографію його коханої дівчини, бурмотів він і, діставши з кишені свій профспілковий квиток, ніжно цілував розмиту нафтою печать. Він торочив, що викид нафти підстроєно навмисне, щоб украсти, попсувати картонку коханої, силкувався розповісти якийсь анекдот, суворо попереджав, що в її присутності він не потерпить похабних слів, не міг згадати початок анекдота, захлинаючись сміявся, починав плакати і, раптом отямившись, знову біг на бурову.
Коли нарешті одвернули трубу, залишивши її на двох нитках нарізки, Пахоленко пустив станок і почав підіймати трубу. Але він ніяк не міг утримати її на потрібній висоті, сковзались насичені нафтою дерев'яні колодки гальма, труба падала вниз, сідаючи на хомут, і він знову підіймав її. Коли це враз скважина вистрелила, як картечею, снопом дрібного каміння, загрожуючи спалити бурову. Єрохін побіг до станка, щоб вигонити людей, але Пахоленко уже управився з гальмом, одвернули останню нитку і чотириста сімдесят метрів труб ахнули на забій. Єрохін, весь тремтячи від нетерплячки, щасливо усміхаючись, почав закручувати засувку.
Люди вийшли з бурової і не впізнали місцевості.
Сор, що завжди блищав сіллю, став тьмаво-оливковим озером, земля була коричнева від нафти, шумуючи як кінська сеча, нафта в калюжах стояла на шляху. Шляхом посував небачений похід: інженер Сисой, з'ївши м'ясо, на чолі різномастної юрби людей, поспішав на підмогу.
Розповідач скінчив. Кірілін зачервонівсь, слухаючи його, він навіть трохи розхвилювався. Мусафетдинов байдужно стояв поруч із ним, ніби й не слухав. Нам схотілося дізнатись, що почував, про віщо думав цей широкораменний казанець, стоячи на буровій, яка щосекунди могла спалахнути, як сірничок. Чи згадував він своїх жінок, чи згадав про дітей? У нього дуже багато дітей, вночі в його великій кімнаті немає де ступити, скрізь сплять діти, великі, середні, малі, хлопці, дівчата, брюнети, шатени, руді.
— Дуже паршиво було, — сказав Мусафетдинов. — Весь був мокрий. Нічого не бачив, дуже щипало очі. І сильно хотілося їсти. Уже обід давно пройшов, а ми все ніяк не одкрутимо трубу!
— Ну, а жінка? Чи згадав він про свою молоду жінку?
— Ясно, згадав, — відповів Мусафетдинов. — Як же не згадати. Нові черевики зовсім пропали. Думав, жінка буде лаяти. Чом не роззувся, скаже. А я забув роззутись, сильно душив газ, зовсім дурна голова.
Навіть Кірілін, що добре знав Мусафетдинова, глянув на нього із крайнім здивованням. Але Мусафетдинов жартував. Він ляснув Кіріліна по плечу.
Пощо питаєшся? Як питаєшся, таку відповідь маєш. Чом не питаєшся, що думав Пахоленко? Ми всі одне думали, ти знаєш що — нафта! Навіть Сисой і той те саме думав. А ти в мене питаєшся!Зійшовши з твердої жовтої дороги, наасфальтованої нафтою на сотні метрів, ми пішли степом навпростець. Сірі ящірки схоплювалися спід ніг і тікали з неймовірною швидкістю, вони не завмирали, як наша ящірка, а мчали по прямій лінії і нарешті поринали в ховрашкові нори. Їдовита змія, теж світлосіра як пісок, завмерла між кущям торішнього полину.
Праворуч від присілку, як темні гриби, кублилися кибитки. Далі за ним був степ.