Кос Чагил на Ембі/XXII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
XXII
Кімната із столом і стільцями. Коли почав воювати Саликов. Алаяров розбиває куркульські банди. Боязькі дівчата. Кінець отамана Митрясова. Народження асфальтового тротуару. Гніздо на башті. Театр. Добрі музиканти і погані шахматисти. Кімната для дітей. Баритон з височені.

Саликов лежав на килимі, бо був у відпустці, але в нього, виявилося, була ще одна кімната, із столом та стільцями. Цей комунальний дім він сам побудував, ще коли Єрохін завідував будівельною конторою, а він був його заступником.

На шахті він працював до дев'ятсот шістнадцятого року, а далі його, як і всіх киргиз-казаків, погнали на фронт копати окопи. Після Лютневої революції він повернувся з фронту і знов працював чорноробом. Війна для нього почалася з 1921 року, коли він, разом із ембенськими робітниками вийшов за Гур'єв у лаву одстрілюватись від отаманів Кісельова, Сєрова та Митрясова. З того часу він брав участь в усіх боях із бандами, востаннє в тридцять першому році при ліквідації басмачів.

Війська тоді на Ембі не було. Просто гудів гудок, припиняли роботу, розбирали гвинтівки, сідали на машини і їхали у степ. У тридцять першому році Саликов був молодшим командиром у робочому загоні Алаярова, числом у сто двадцять душ.

Алаяров по черзі розбив три банди гірських адайців, приведених баями. Йому допомагав провідник адаєць Сана, про якого по Ембі ходять цілі легенди. Так чи інакше, тоді це був напівдикий адаєць з Мугоджарських гір, і з його допомогою байський заколот зліквідовано швидко і остаточно.

Виявилось, що Саликов знає точно й про те, де зараз отаман Митрясов. На Ембі є легенди, що Митрясова сховали в двадцять першому році баї, що він, одягнений по-казакському, і досі рибалить десь біля форту Александровського. От що розповів про це Саликов.

Коли отаманів розбили десь біля Уіла, Кісельова вбито, Сєров здавсь у полон, а Митрясов із двадцятьма уральськими козаками і з двадцятьма ж киргиз-казаками утік до моря. Вони захопили декілька човнів і аж до зими займалися рибальством і грабунком.

Аж от море почало замерзати, і на човнах зробилося неприємно. Тоді Митрясов послав п'ятьох киргиз-казаків до адайців, які прикочували зі сходу до морського берега.

Посланці прийшли в аул. Їх приведено до аксакала — найстарішого мудреця з баїв. Митрясов не відпускає казаків, казали вони, а їм набридло розбійне життя. Аксакал подумав, пораявся із іншими дідами і до берега послано тридцять п'ять засідланих коней.

Митрясова зустрічали, як гостя. Зараз же поставили кибитки, принесли кумис і почали частувати бандитів. Пили, їли, бесідували, адайські дівчата грали на домру, аж от вони одна по одній почали виходити з кибиток. Дівчата бояться зброї, пояснив аксакал, треба б скласти всю зброю докупи десь за кибиткою.

Коли зброю винесено з кибитки, увішли адайці і, зачепивши бандитів за шиї арканами, виволікли в степ. Волікли, аж доки ті не задушилися. Так загинув отаман Митрясов.

Саликов скінчив і повернувся до хлопчика, килима і книги. Ми пішли до готелю. На місці грунтової стежки, що була перед нашою поїздкою, лежав тепер асфальтовий тротуар аж до самого Урала. Доми, свіжовибілені під перше травня, по пояс сховалися в зелених садках, молоді тополі, акації, оливи, ще зеленіші від злегка солоного грунту, тихенько тремтіли під весняним вітром, хлопці й дівчата в білих убраннях ішли садами до театру, моторна шхуна пливла вгору, проти води. Дві її мачти, з червоними прапорами, поволі зайшли за великий будинок тресту. Над дахом будинку, на самім вершечку моделі бурової вишки звили гніздо два підсокілки і от, кружляючи навколо нього в прозорому небі, вони ловили жуків, що вилетіли в вечірню подорож.

У домі культури ішла п'єса Островського, поставлена аматорським гуртком, зала була повна. Вона буває порожня, коли грає заїжджа русько-українська трупа, древні халтурники й халтурниці, які існують тут на тій підставі, що, мовляв, порядний колектив у пустиню не поїде.

Нагорі була репетиція струнного оркестру, а поруч відбувався шаховий турнір. Музиканти грали добре, а шахматисти погано; на дошці чудо змінялося на чудо, немов у старовинній феєричній кінокартині: партнери підставляли один одному фігури, народжувались нові ферзі і гинули від хитроумного хода конем, нарешті хтось схотів узяти хід назад на тій підставі, що його ферзя не попередили про удар.

Внизу в великій світлій кімнаті у два ряди стояли дитячі ліжка, і широколиця жінка розважала, годувала, укладала дітей, що їх батьки прийшли на спектакль.

Почався антракт, струнний оркестр заграв у фойє фокстрот, і раптом в усіх коридорах, біля вішалки, біля виходу все ударилося в танець.

На вулиці зовсім стемніло. Зілля стало синяве від електричного світла, вітер ущухав, і з висоти театра колосальним голосом заспівав московський баритон.