Культура і побут/1925/27/Шляхи розвитку сучасної літературної укрмови

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Культура і побут. №27 (1925
Майк Йогансен
Шляхи розвитку сучасної літературної укрмови
Шляхи розвитку сучасної літературної укрмови[1]

Пролетарська революція на Вкраїні принесла з собою небувалий розвиток української книги.

Розливаючись ушир, українське книжкове слово загубляло на глибині — так на перший погляд.

Побільшуючись скількосно, мова книжок утрачала на якості — так на перший погляд.

Але скількість на певнім ступні напруження переходить у якість і от позначаються нові, нові уже що до якости тенденції в українській книжковій узагалі і у літературній зокрема мові.

Тим часом спід поверхні виринали й старі, понайбільше, «народницькі» тенденції української мови, прибираючи тепер иншої стати й трохи иншого напрямку.

Першу тенденцію, тенденцію післяжовтневу для української книжкової мови не можна назвати огулом пролетарською лінією в українській книзі. Слушніше сказати, це мова революційної передової інтелігенції, подекуди комуністичної, часом і просто пролетарської інтелігенції.

Друга тенденція, що точила далі заповіти Гринченка і «народників», одшукуючи слів, зрозумілих для широких мас селянства, вульгаризуючи подекуди європейські слова, чим раз більше вдаючись до історичного, тепер оджилого скарбу вкраїнської мови, стала характерною для відсталішої, подекуди просто націоналістичної інтелігенції. І в цій тенденції скількість уже почала переходити в якість. Намість української мови для широких мас, позначається вже українська мова для вкраїнської мови, подібно мистецтво для мистецтва. Дрібно-буржуазна точка зору щораз більше позначається в потягові цього напрямку до «чистої» вкраїнської мови. Цю тенденцію, цей напрям можна-б назвати етнографічно-історичним.

Роздивімось-но коротко по головних статях мови обидва ці напрями. Треба застерегти, що поділ, від нас запропонований, дужо й дуже приблизний, що тенденції раз у раз змінюються, що як це часто буває в надбудові, соціяльні верстви на де-який час живляться надбудовою, створеною для і від инших соціяльних верств.

1. Словник.

Післяжовтнева українська книжка збагатила словник української мові багатьма словами з чужих мов, почасти з російського, почасти з інтернаціонального запасу. До того ця тенденція завела силу перекладових з инших мов слів, доконечно потрібних для вкраїнської радянської мови. Побіч із тим, однак, ця тенденція позаводила де-які слова, що в них українська мова не мала ніякої потреби, маючи для того свої. Ці слова бралися здебільшого з галицького діялекту. Ми наче звикли, що по вкраїнськи треба казати: «Тримати, тривати, сталий» хоч усенька лівобережна й у значній мірі правобережна має натомість не галицькі слова: «держати, точитись, станівкий». А замість «тривати,—точитись» ми надибуємо инколи ще й російське «продовжуватись».

Все ж таки свіжа хвиля нових слів величезну принесла користь українській книжковій мові.

Етнографічно-історична школа опирається цій хвилі, вишукуючи скрізь українських слів, навіть там, де треба б залишити слово європейське. Позначається ще стара тенденція не лише передавати, а й перекладати європейські слова.

2. Правопис.

У справі правописній революція чималенько принесла змін. Зникло ґ в чужих словах, почасти через те, що друкарні не мали знаків. Зникло в чужих словах «ль» абсолютно не характерне для вкраїнської мови, що має своє середнє «л», яким можна як найкраще передати відтінки європейського «л».

Цю зміну санкціонувала й етнографічна тенденція в особі ВУАН, полишаючи в тім Є. Тимченкові змогу у 1925 році писати «льоґічний» і «фільольоґія», як пишуть скрізь у нерадянській Україні.

Остаточну здобула перемогу звичка писати не «роблять ся» з-галицька й не «робляцця» з-етнографічна, а «робляться».

3. Складня.

Післяжовтнева українська мова дуже з'європеїзувала українську складню, а почасти і зрусила її. З'явилися дієприкметники, нові конструкції при дієсловах (здебільшого російські), нові способи сполучування речень. Етнографічна школа спиралася в цій тенденції і в де-яких справах перемогла. Запанувало «що», як відносний сполучник, замість «котрий», та «який» і запанувало цілком.

Хоч Панас Мирний, що зазнаки писав чистою селянською мовою, частенько вживає «котрий», одначе етнографічна школа, бувши «plus mousique, que le moujik même», «суворо заборонила» вживати «котрий», як відносний сполучник.

Та цю зміну можна ухвалити в принципові. Трошки гірша справа з иншими деякими думками О. Курилихи, (що заступає в даному разі етнографічну школу). Тенденція бути «plus moujik» набуває в неї инколи трохи смішних форм.

Приміром: вона пропонує перекладати рос. «во всех отношениях» — «усима сторонами» й посилається на таку цитату «Славна була Січ усима сторонами».

Хоч тут «усима сторонами» по російськи значить буквально — «во всех странах», а не «во всех отношениях».

Та все ж таки, по-за всім тим, в полі складні етнографічна школа взагалі цілком корисну й потрібну обстоює лінію. Вона нагадує нам правильні вкраїнські конструкції при дієсловах, взагалі нагадує нам про існування вкраїнської складні.

І беручи її вказівки не абсолютно, а «cum grano salis», багато можна корисного, й треба взяти конечного з розвідок цієї школи. Треба використати, наприклад, прекрасну книжкову мову Тимченка, треба перевидати, змінивши, що треба, його складню, вміщену в забутій, на жаль, книжці: «Укр. мова для III і IV кл. шкіл середніх», книжці, що у ній власне виписала О. Курило мало не всі наведені в «увагах» правила.

Перша й друга тенденції підходять до синтези. Ця синтеза доконче потрібна зараз.

Ті, що роблять мову, радянські діячі й ті, що декретують мову, професори й академики повинні зійтися на одній спільній конференції. Ми мусимо взяти в академії те, що вона може нам дати, а академія мусить орієнтуватись на творців сучасної, живої вкраїнської мови.

М. ЙОГАНСЕН.

——————

  1. В порядку обговорення.