Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат (1920
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №1.png

сторінка

Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №3.png

Була собі лисичка, зробила хату та й живе. Прийшли холоди; лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Прибігає до одної баби та й каже:

Здорові були, бабусю! Позичте мені вогню, я вам одслужу.

— Добре, —каже,—лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибіраю з печі.

А баба макові пиріжки пекла. От баба вибіра пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи, а лисичка за пиріг та з хати. Виїла мачок з середини, а туди напхала сміттячка, стулила та й біжить.

Біжить ото, а хлопці товар женуть до води.

 —  Здорові були; хлопці!

Здорова, лисичко-сестричко!

Проміняйте мені бичка - третячка за маковий пиріжок!

 — Де ж таки проміняти бичка за пиріжок!

 — Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!

Таки найшла одного, — проміняв.

Тільки, — каже, — не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс.

А далі за бичка та в ліс.

Кинулись хлопці до пиріжка, — аж там сміттячко.

От прибігла лисичка до своєї хати, прив’язала бичка до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та приказує:

 — Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!

Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде...

Аж біжить вовк-панібрат.
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №4.png

Здорова була, лисичко-сестричко!

Здоров, вовчику-братіку!

А де цс ти взяла бичка-третячка та саночки?

 — Бичка заробила, саночки зробила та й їду.

Підвези ж і мене, лисичко-сестричко!

Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш.

Ні, не поламаю, — я тільки одну лапку покладу.

— Та клади вже.

От вовк і положив лапку. Проїхали трохи, вовк і каже:

 —  Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.

 —  Е, вовчику - братіку, — ти мені санки поламаєш.

 — Ні, не поламаю.

 — Ну, клади!

Вовк і поклав. їдуть та й їдуть, — коли це — трісь!

Ой лишечко, - каже лисичка, санки тріщать!

Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула.

Ну, дарма, — їдуть... А вовчик знову:

 — Положу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.

 — Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсі» санки поламаєш!

 — Та ні, чого б вони ламалися?

 — Та вже клади!

Тільки положив, а саночки знову — трісь трісь!

 — Ей, вовчику, — саночки тріщать! Злазь бо поламає ти!
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №5.png

Та де там вони тріщать? Що бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішка розкусив.

 — Дай же й мені!

 — Дак останній.

Проїхали ще трохи...

 — Ой, лисичко-сестричко, сяду я увесь!

 — Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сісти!

 — Та я зобгаюсь так, що помістюсь.

Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?  — Такс й вигадала, — чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомився. Я злегенька.

 — Та вже сідай.

Тільки сів вовк, а санки  —  трісь-трісь-трісь!.. та й розпались!..

Давай тоді його лисичка лаяти:

 —  А щоб тобі добра не було, проклятий вовцюгане! Що це ти мені наробив?.

Лаяла його, лаяла, а тоді: „Іди ж тепер рубай дерево на санчата!“

 — Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю якого дерева?

 —  А, вовцюгане! як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, той ні... Кажи: рубайся, дерево, криве й праве! рубайся, дерево, криве й праве!

Пішов вовк. От увійшов у ліс та й почав:

Рубайся, дерево, криве й криве! рубайся, дерево, криве й криве!

Нарубав, тягне до лисички. Глянула  —  аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок.
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №7.png

Давай вона його знову лаяти:

 — На що ж ти такого нарубав?

 — Коли воно таке рубається!..

 — А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?

 — Та я ж так саме й казав: рубайся, дерево, криве й криве.

 — Ну й дурний же ти та недотепний!.. Сиди ж тут, а я сама піду нарубаю.

Пішла вона. А вовк сидить сам собі та так йому хочеться їсти. Обшукав він скрізь все в саночках, нема ніде нічого. Думав, думав... „Ззім бичка та й утечу!.., Проїв дірку, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув; поставив бичк під деревом, палічкою підпер, а тоді навтіки. Приходить лисичка, до бичка, аж у його з боку віхоть стремить. Лисичка хап за той віхоть, звідтіля горобці — хррр!.. Вона за палічку, тільки прийняла її, а бичок — гуп — і впав!

 — Ну, стривай же ти, вовцюгане! Я тобі згадаю!

Та й побігла шляхом. Біжить, — коли це їдуть чумаки з рибою. Вона впала серед шляху й ноги одкидала, — притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця.

 — Візьмім, —  кажуть, дітям шапочки будуть.

Скинули її на останній віз та й поїхали.

Ідуть, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, — та все кида по рибці на дорогу, все кида... От як накидала вже багато, то й сама нишком зскочила з воза. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбірала рибку, сіла під копицею та і їсть.
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №7.png

Коли це біжить вовчик.

 — Здорова була, лисичко-сестричко!

 — Здоров, вовчику-братіку!

 — А що це ти робиш, лисичко-сестричко?

 — Рибку їм.

 — Дай же й мені!

 — Піди собі налови!

 — Та як же я наловлю, коли не вмію!

 —  Ну, як знаєш, а я не дам ні кісточки!

 — Так хоч навчи, як наловить.

 — Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку, потихеньку води та й приказуй: ловися, рибко, велика й маленька! То вона й наловиться.  —  Ну, спасибі за науку!

Прибігає вовк до ополонки, встромив хвіст в ополонку...

 —  Ловись, каже, — рибко, велика та все велика!

А лисичка з очерету:

 —  Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

А вовк: „Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?“

 — Та то ж я кажу: ловися, рибко, велика й мала!

 — А ну й я так: ловися, рибко, та все велика!

А мороз на дворі такий, що аж шкварчить.

Ворухнув вовк хвостом, важко вже. А лисичка:

 — Ото вже рибка почала чегіляться. Трохи згодом: „А ну, вовчику, тягни!“

Вовк потяг, а хвіст прикипів до ополонки. — не витягне. А вона його ще й лає.

 — А, капосний вовцюгане, що ти наробив? бач, казав: ловися, рибко, все велика та велика, от велика начепилася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі поміч дати, — побіжу покличу.
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №8.png

Та й побігла на село. Біжить селом та гука:

 — Ідіть, люде, вовка бить! Ідіть, люде, вовка бить!

Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони вовка періщити!..

А лисичка тим часом ускочила в одну хату — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла, умазала голову у тісто, та в поле... Коли дивиться, — вовк насилу лізе, — добре дали йому сердешному.

Побачив її вовк.  — А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!

 — Ой, вовчику-братіку, — хіба ж то я? Хіба ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчикубратіку, підвези мене!

 — Та я й сам нездужаю.

 — Та в тебе ж тільки пів-хвоста нема, а мені й голову провалили. Ой, ой, ой, не дійду додому...

 — Та сідай уже, — нема чого з тобою робити.

Повіз її вовк, а вона їде та все приказує:  — Битий небиту везе! битий небиту везе!

 — Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?

 — Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком: „битий небиту везе!“..

От довіз він її до хатки:

 — Уставай, лисичко, доїхали!

Вона тоді плит з вовка та:

 — Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!

Вовк до неї, хотів схопити її зубами, а вона в хатку та й зачинилась. Не влізе вовк в хатку.

А лисичка визирає з віконечка та ще й дражнить:
Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №9.png

 — Битий небиту привіз!..

Тупцявся, тупцявся вовк коло лисиччиної хатки, — не влізе.

 — Ну й клята лисичка!., опак піддурила!

Та й потяг додому.

А лисичка живе та курей ловить.

Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №10.png

сторінка






Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Зображення №11.png