Лист М. О. Максимовича до Т. Г. Шевченка. 20 грудня 1857

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1857 г. 20 дек. Москва.

Привѣтъ и покло̂нъ тобѣ, нашъ любый, нашъ славный Тарасе, одъ щирого сердця и повности душевной! Радѣвъ и туживъ я, чуючи про тебе, читаючи твои вирши красномовныи и крѣпкодумныи, и на останку — и твои листы до Щепкина, сего дивно-милого чоловѣка, що и надзаходы вѣку свѣтить и грѣе душею своею, якъ вранцѣ свѣтить и грѣе яснее сонце. Полетивъ-бы и я отце изъ нимъ до Нижнего — да ба! Нужда не пуска зъ Москвы... живи небоже, роби небоже, то й Богъ поможе! — якъ кажуть на нашо̂й Украинѣ. Такъ хочъ словцемъ сказаться, коли не въ воли повидаться!

Прійми отъ-си книжици моей праци! Бачъ, и я на старости ставъ виршовникъ, и зъ письменного книжного Игоря зробивъ спѣваку-Украинця. На половину здается таки гарненькій; дещо вже й самъ полагодивъ; а що тобѣ не сподобается, будь ласковъ, напиши менѣ, коли буде досужно! Да ще отъ яка прозьба до тебе, нашъ вѣщій Бояне! Мы тутъ дуже бажаемъ твоихъ пѣсень и виршей, не то̂лько про себе, да щобъ и въ свѣтъ ихъ пустить черезъ Молву да Руську Бесѣду: такъ чи не можно одолжить ими и мене, и выдавцевъ помяненыхъ журналовъ, и всѣхъ земляковъ... якъ-то рады будуть, побачивши ихъ друковаными! Знаю те по сличной Наймичцѣ! Бувай же здоровенькій и ясненькій, любый земляче! милый соловейку!... Помагай Богъ тобѣ, щобъ таки справдѣ побачила тебе Украина на своемъ роскошномъ лонѣ... бо вже вона все жде-не дожде тебе изъ дальней чужины, и якъ въ то̂й пѣснѣ спѣваеться:

„Лети лети сокилу,

Я жду тебя зъ тоскою,

Личко зъ пылу умыю

И обо̂йму за шію!“

Обнимаю жъ и я тебе, коханый земляче, мыслями моими и сердцемъ.

М. Максимовичъ

Кланяеться тобѣ и моя жо̂нка Маруся!

Поклонися отъ мене Вл. Ив. Далеви, коли вбачишься зъ нимъ. То ще добра людина на свѣтѣ!