От уже Адам і Єва
Кілька літ прожили,
Позабули свої жалі,
Землю полюбили.
А тим часом дав бог діти.
Сини хліб збирали,
Дочки вдома коло мамі
Шили, вишивали.
Тілько б жити-поживати
Та богу молитись.
Аж тут раптом на Адама
Тра біді звалитись!
Була осінь, і зачали
Дощики спадати,
І поїхали два брати
Сіно забирати.
І зачали між собою
Очередуватись,
Кому сіно подавати,
А кому остатись.
І сварилися, і бились,
Далі вила взяли
І впівночі поміж очі
Вилами сували.
І брат брата взяв на вила...
Ллється кров рікою!
І господь підняв їх в небо
Правою рукою.
І місяцем стали брати,
І пішли по небу,
І ще досі в небі світять
Людям на потребу.
І тепер на місяць гляньте:
Дивна божа сила!
На нім видно, як два брати
Взялися за вила.
