І минуло неділь кілька,
Кілька літ минає —
Соломон жиє на світі
І не умирає.
І згадав він свою неньку,
Що хотіла вбити,
І задумав, чим не було б,
Неньці відплатити.
Лиш Давид їдного часу
Виїхав з столиці —
Ввяв товару штири вози,
Їде до цариці.
Приїжджає під ворота,
Коні випрягає,
Аж виходить і цариця,
Купчика вітає.
Роздивилася товари —
Всі до вподобання.
Та й сам купчик молоденький
Здався б до кохання.
«А що хочеш за товари?» —
Ласкаво питає.
«Тільки дівчину на нічку»,—
Той відповідає.
І цариця попросила.
Сутки почекати.
І тим часом йому стала
Дівки добирати.
