Літопис політики, письменства і мистецтва/1/Від редакції
| Літопис політики, письменства і мистецтва № 1 (22 грудня 1923) Від редакції (С. Томашівський) |
З подій і питань старого року ▶ |
|
КОЛИ Видавництво „Українське Слово“ у Берліні підійшло до мене з пропозицією, щоб я взяв на себе ведення сього тижневика, то у мене були думки за нею і проти неї. Сі останні веліли поперед усього не забувати про ненормальність сучасного національного життя України й його загальний розстрій. Починати в таких обставинах новий орґан громадянської думки — справа взагалі трудна; робити-ж се на еміґрації, та одночасно не для еміґрантів головно, — се вже поважний риск. Передумовою успіху кождого періодичного видавництва являється відповідне національне середовище, що при щоденниках і тижневиках переходить у просту необхідність. Натомість у даних обставинах, між появою часопису і приходом його до рук головного читача мусить минути — а ще в сучасних умовах міжнародної комунікації! — кілька днів; такий саме час упливає у зносинах редактора з головними співробітниками; коли до всього додати, що деякі технічно-друкарські труднощі вимагають ще одного мертвого моменту, між закінченням редакції і самим виходом числа, — то стане ясно, що наш тижневик не може бути барометром випадків і прояв безпосередно минулого тижня, як се буває в нормальних обставинах. Коли взяти ще на увагу малий обєм, відданий редакції у розпорядок, то труднощі збільшаються ще вибором тем і матеріялу.
Та при всіх сих і їм подібних арґументах опозиційної думки, і без огляду на немаловажні перепони особисто-приватного характеру, я рішився таки дати свою згоду і виряжаю у світ оцей перший зшиток „Літопису“. Спонукав мене до сього важкого рішення головно деякий вигляд, що часопис, у не дуже далекому часі, може бути перенесений у більше відповідне середовище. Дальше, у мені виробилася свідомість, що новий український орґан, орґан дійсно незалежної громадянської думки, може справди бути корисний, якщо не став він уже необхідною потребою. Не служачи — як уже було заявлене в оповістках — жадній партії, жадному гуртови, жадній доктрині, „Літопис“ буде ставитися критично до всіх прояв нашого національного життя та змагати до розумного виходу з сьогоднішного хаосу думок і течій, з пут безплодного доктринерства, з облаків фразерства, з отруйної атмосфери обопільної ненависти, з царства грізного неуцтва та з усіх инших єгипетських язв, що десяткують сучасне покоління українського народу. Поглублення національної думки, розбуджування нових плодотворних сил у культурному житті, промощування шляхів до ліпшого пізнання Заходу — оце головні провідні ідеї, якими кермуватиметься редакція.
Маючи їх перед очима, редакція обговорюватиме всі головні питання і прояви національного життя без політичних упереджень і без орудування популярними гаслами, які, в даний момент, спричиняють більше ідейного запустіння як користи. Наше громадянство, по всіх боках усіх нових і старих кордонів, не тому немічно хоре, що не має поручуваних йому єдино-спасительних ліків; навпаки, воно попало у смертельне становище тому тілько, що воно від десятка літ кидається за кождим рекламованим гаслом, не питаючи ні за внутрішною оправданостю його, ні за моральними й інтелектуальними здібностями його жерців. Одним словом, нам треба необхідно ідейно-морального успокоєння, визволення зпід власти террору, основного передумання й переоцінки всього того політичного і культурного баґажу, який волочемо з собою, падаємо під його внутрішною беззмістовностю і розпачаємо від наслідків, якраз противних тим, яких ми бажали й у які вірили. Так не може бути далі. І тому при розгляді й оцінці подій і явищ, як нашого національного і загально-світового життя, будемо держатися тілько одного, у межах людського засобу, певного методу: історичного досвіду, зробленого самим нашим народом, і практичного оправдання розвитішими націями.
Редакція свідома як усіх труднощів, моральних, матеріяльних і політичних, що стоять по дорозі, так і скромности власних сил; вона розуміє всі недостачі, що виявляться в початкових випусках; та одночасно вона вірить, що серед нашого тяжко іспитаного громадянства вона зустріне дещо заінтересовання, зрозуміння, прихильности, ну і деякої вибачливости.
С. Томашівський