ЦАПЪ.
Мабуть нема уже на свити правды!
Мабуть вона уже за море утекла.
Чимъ я одъ Муцыка поганьшый справди?
А пани те щеня учора прывезла,
Сіогодни вже іому и дзвоныкъ почепылы.
Да якъ моторно винъ бряжчить,
Якъ муцыкъ, бублычкомъ задравшы хвистъ, бижыть,
Та гавкае на мыръ, що сылы!
Такъ навиженный Цапъ на ввесь окилъ гукавъ.
Хозяинъ ричь таку почувшы:
(А по-цапыному винъ де-що розмышлявъ)
Іому дзвинокъ на шыю намотавъ.
Здуривъ скаженый Цапъ, рижкы назадъ загнувшы,
Махнувъ боридкою, замекавъ, заскакавъ
И геть-то честію такою запышнывся,
Да швыдко ставъ ій и не радъ:
Бо тилько Цапъ стрыбне у паньській садъ,
На шыи дзвинъ дзень, дзень! народъ заворушывся
И гостя въ тры-шыя въ кошару мусять гнать.
Прыйшлось бидаси пропадать.
Пройшло іому те время, що бувало
Майнувъ де здумавшы, куды-бъ-то ни попало,
Поивъ, пообгрызавъ и слидъ пропавъ,
А выбига и долынки и горы,
Де бувъ — то пожывывсь; нихто того не знавъ.
Эге, я правду вамъ казавъ:
Нащо було Паньку прохаться въ Прокуроры.
