Мета/1863/4/Сидючи въ неволі, 1847. р.

◀ Ще не вмерла Украіна

Мета/1863/4 Сидючи въ неволі, 1847. р. (Тарас Шевченко)

До Миколи Костомарова ▶

• Інші версії цієї роботи див. Мені однаково

Львів: 1863

Сидючи въ неволі, 1847. р.

Мині однаково, чи буду
Я жить въ Украіні, чи ні —
Чи хто згадає, чи забуде
Мене въ снігу на чужині, —
Однаковісенько мині!
Въ неволі вирісъ міжъ чужими
И, неоплаканий своіми,
Въ неволі плачучи умру
И все зъ собою заберу, —
Малого сліду не покину
На обезчещеній землі;
И не помяне батько зъ синомъ,
Не скаже синові: „молись,
Молися, синку: за Вкраіну
Ёго замучили колись!“
Мині однаково, чи буде
Той синъ молитися, чи ні;
Та не однаково мині,

Якъ Украіну злиі люде
Задушать вві сні и въ огні
Вдову окрадену розбудять —  —
Охъ, не однаково мині!