Досвітня заграва на поляні.
Високо ген лежить поляна,
Кругом суворий, темний бір;
Лежить забута і незнана —
Куток тихенький серед гір.
Як вечір тіни там спускає,
Як присмерк там прислонить все,
То місяць срібним світлом ткає
І серед гиль вінок плете.
І запах квітів, мов кадило,
В гору до неба тихо йде.
У лісі темному світило
Блищак в повітрю десь гуде…
Мягонький легіт в лісі грає,
Тканина серед гиль тремтить…
І срібний сон поляни тає.
Зоря на сході вже блестить.
І чари ночі мов померли…
Квітки збудились і тремтять.
В очах роса мереже перли,
Що в сонці граються, блестять.
Виирає ніч; останні тіни
З поляни теж кудись ідуть
І в лісі срібними руном піни
Мов океаном йдуть, пливуть…
|
_-_c.16.jpg)
