Минуле України в піснях/Половці і Отрок
| ◀ Володимир Мономах | Минуле України в піснях Половці і Отрок |
Ігор Святославич ▶ |
|
ПОЛОВЦІ І ОТРОК.
Край наш Половці руйнують,
Нападають на селян.
Топче ниви, палить села
Половецький дикий хан.
Кажуть, кров людську, горячу
Любить пити, хан Баняк,
Кажуть тіла він немає,
А один лише кістяк.
Загорівся Володимир
І в бою без перепон
Розбиває військо хана
Й сто князів бере в полон.
Незабаром в ханстві Отрок
Половецьким ханом став.
Князь і Отрока подужав
І в полон його забрав.
І на нашій Україні
Отрок довгий час пробув.
Полюбив наш край і звичай,
А про рідний і забув.
Після смерти Мономаха
Шлють до його посланця,
Найславнішого у ханстві
Половецького співця.
І, шлючи його в дорогу,
Каже бранця рідний брат:
— „Намовляй мого ти брата
Повернутися назад.
Коли слів він не послуха,
Проспівай йому сумну
Нашу пісню половецьку
Про кохану сторону.
Як і пісні не відчує
Любий брат мій Отрок-хан,
Дай понюхати це зілля
Степу рідного — євшан!“
І співець прийшов і мовить
— „Хане, брат твій наказав,
Щоб тобі я рідну землю,
Степ зелений пригадав,
Щоб згадав тобі я славні
Січі в рідній стороні
І в пустелі неоглядній
Лет на дикому коні.“
Відповів спокійно Отрок:
— „Мило в рідній стороні,
Але й тут, на Україні
Любо й весело мені.
Є і тут шалені коні,
І простори степові,
І хоробре, дуже військо,
І пригоди бойові!..“
І співець співає пісню
Вільну, дику степову,
Стародавню половецьку,
Вічно свіжу і нову.
Та стояв, як камінь, Отрок
І дивився, як в вікні
Український вечір гасне
І вмірає в далені.
І співець, мов серце вирвав,
Вирвав — вихопив євшан!
Піднялися груди хана,
Затремтів, рванувся хан.
І співцеві Отрок крикнув:
— „О, мене ти напоїв,
Як цілющою водою,
Духом кинутих степів!
Защеміле серце в грудях
Рветься в рідну сторону
Де на волі, серед степу
Я неволю прокляну.“
Скільки отроків вернулось
В дні останні і до нас:
Ще святий огонь любови
В їхнім серці не погас.