Перейти до вмісту

Минуле України в піснях/Смерть Олега

Матеріал з Вікіджерел
Минуле України в піснях
О. Олесь
Смерть Олега
Львів: «Неділя», 1930

СМЕРТЬ ОЛЕГА.


Після славного походу
На далекий Царгород
Князь в палатах бенкетує
І частує воєвод.

На столах у вазах грецьких
Дивні овочі цвітуть
Золоті, пахучі вина
Струмнем соняшним течуть.

Навкруги шумлять розмови
Про походи, про бої,
Та про лицарів, що склали
Буйні голови свої,

Як колись човни у морі
Наплили на ланцюги,
Як стояли перед ними
І трусились вороги.

„О, ще нас не кинув Волос,
Ще нас милує Перун“.
Коли зирк — в палати входить
Сивий, згорблений віщун.


— „Князю, знову перемогу
Пророкую я тобі
Знову ти з хоробрим військом
Переможеш в боротьбі“.

— „Слава князеві й вояцтву!
Хай на вік щастить війна!“
Воєводи закричали
І частують віщуна.

Князь встає і йде до діда.
— „А чи знає мій віщун,
У якім бою стрілою
В мене кине бог Перун?“

— „Не на крилах стріл Перуна
Принесеться смерть твоя,
Ти загинеш, славний князю.
Від коханого коня“.

І замовкли враз розмови,
І спустилися чарки,
І з палат, схилившись, вийшли
Воєводи й вояки.

І сказав Олег уранці:
— „Не сідлайте більш коня!
Хай стоїть і їсть у стайні
До мого страшного дня“.


Знов то тихо, то трівожно
Потекли за днями дні.
Пятий рік уже минає
То в походах, то в війні.

Знов бенкет в палатах княжих,
Знов старшини й вояки
З запашним вином і медом
Держать підняті чарки.

Князь згадав бенкет колишній
І коханого коня
— „Приведіть його“, сказав він,
„Хоч на його гляну я“.

— „Вже давно дощі змивають,
А обсушують вітри
Його кости в чистім полі
Біля Лисої гори“.

Князь помовчав і всміхнувся:
— „Брешуть, дурять віщуни!
Бач: кістки… Коня подайте:
Подивлюсь хоч де вони!“

І Олег у поле їде.
Вгледів кості, зліз з коня
І ногою став на череп…
Нагло виповзла змія,


Обвилась, впялася в ногу!..
Скрикнув князь і на коні
Він летить в свої палати,
Щоб погаснути в огні.

На високу Щекавицю
Князь зібрався у поход…
Йде, схилившись, за труною
Його військо і народ.