Перейти до вмісту

Минуле України в піснях/Татаре

Матеріал з Вікіджерел

ТАТАРЕ.


Кажуть — раз полюбить лихо,
Так до смерті любить вже,
Мов дитину рідна мати
Доглядає, береже,

Вже не з Півночі гнилої,
А із Азії прийшло,
Впало хмарою важкою,
Чорним каменем лягло.

Раз у Київ прибігають
Половецькі посланці:
„Поможіть, кричать, рятуйте,
Славні лицарі-борці!

Йде на нас орда татарська,
Сараною лізе-йде
Землю курява вкриває,
Степ від тупоту гуде.

Як не прийдете на поміч,
Як прогаєте ви час,
Нас попереду зруйнують,
Але підуть і на вас.


Так забудьмо ж давні свари,
Побратаймось в чорні дні
І мечем здобудьмо славу
Кожний рідній стороні!“

І князі поклали — спільно
Боронить свої краї.
Київ, Галич і Чернигів
Шлють на бій війська свої.

І над Калкою зустрілись,
Як дві хмари, вороги…
Ось зударились і стало
Справжнє пекло навкруги.

Вже татаре подаються,
Одступають їх полки,
Вже за ворогом женуться
Українські вояки.

Але Половці злякались,
Підло зрадили, втекли, —
Нас, Монголи подолали
І князів в полон взяли.

Тяжко, боляче без краю,
Коли спільник кине бій,
А про те безмірно тяжче,
Коли зрадить брат же твій.