Перейти до вмісту

Минуле України в піснях/Ярослав Мудрий

Матеріал з Вікіджерел

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ.


Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престолі
Ярослав розумний сів.

Святополком окаянним
Все зруйноване було.
Бідувало бідне місто,
Бідувало і село.

І усю свою увагу
Ярослав звернув на лад.
І небавом Україна
Зацвіла, як пишний сад.

І небавом знову люде
Багатіти почали,
І Дніпром човни чужинців
Знову в Київ поплили.

Греки, Німці, Італійці,
Чехи, Угри — всі ішли,
Купували, продавали
І у Київі жили.


Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина
Дбав про його Ярослав.

Оточив його валами
ровом, мурами обвів.
Укріпив його, оздобив
і роскішний двір завів.

До палат ішли невпинно
Чужоземні посланці,
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.

І, допущені до князя,
Низько кланялись посли
І до ніг дари складали,
Що з чужини принесли.

В час банкету на бандурах,
Гуслях, ріжних сопілках
Грали весело музики,
Вина пінились в чарках.

Співаки пісні співали,
Скоморохи, штукарі,
Розважаючи чужинців,
Метушились у дворі.


Після ситого обіду
Всі виходили з палат
Подивитись на верблюдів,
На муштрованих звірят.

І в Европі честю мали
Королі, князі, царі,
Поріднитись з Ярославом
Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу
І народнього майна,
Не хотів він воювати,
Не тягла його війна.

Він прогнав лише Поляків
І, щоб ворог тихшим став,
Він твердиню понад Сяном
Ярослав свій збудував.

Та ходив на Печенігів
І Черкесів під Кавказ,
Що на нашу Україну
Нападали раз-у-раз.


Та з Редедею касожським
Ярославів брат Мстислав
Бивсь хоробро в поєдинку
І Редедю подолав.

Наш співець Боян великий,
Найславніший із співців
Сплів йому вінок безсмертний,
Із пісень безсмертних слів. —


Пролетіли дні короткі…
Перед смертю Ярослав
Всіх своїх синів покликав
І з любовю проказав:

— „Вас я, діти, покидаю,
Йду я в ліпшу сторону,
Але, діти, памятайте
Мою заповідь одну:

Не сваріться, жийте в згоді:
Тільки мир збере усе,
А незгода, наче вітер,
Все по полю рознесе.

Як не будете всі разом
Йти до спільної мети,
Ви, державу зруйнувавши,
Подастеся у світи.


Ви розгубите ту землю,
Що придбали вам батьки
І тинятиметесь всюди,
Як вигнанці й жебраки“.

Та недовго памятали
Діти мудрий заповіт
А нащадки Ярослава
Осміяли на весь світ…