|
Володимирко поволі
Тихо мирно вік дожив
І на княжому престолі
Ярослава залишив.
Це був князь палкий, відважний
Незрівнаний у бою,
Наче рвався він покласти
Першим голову свою.
І коли він з Ізяславом
З князем київським зійшовсь,
Першим кинувся з мечем він,
Всіх попереду боровсь.
І бояре зупиняли:
„Ярославе, князю, стій:
Хто тебе, орла, заступить
У державі жалісній?!
Краще стань від виру збоку
І дивися на полки —
Як для тебе слави й чести
Здобувають вояки“.
Ярослав бояр не слухав
І вперед відважно біг
І відвагою своєю
Ізяслава переміг.
Не спочив він після бою:
На державу Угри йшли
І для нападу Поляки
На кордоні вже були.
Але й тут хоробре військо
Розбиває ворогів
І іде в степи на південь
До Дунайських берегів.
Ростиславича Івана
Ярослав ущент розбив
І до власної держави
Малий Галич прилучив.
І Держава буйним морем
Розлилася навкруги,
Половецький степ вмиває,
Бє в дунайські береги.
„Вісім змислів князь наш має“,
Говорили вояки
І прозвали Ярослава
Осмомислом на віки.
І співець співав про його:
„Гей, ти високо злетів
І на батьківськім престолі
Вкритий славою возсів.
Військом ти підпер Карпати,
Шлях Мадярам заступив
І Дунаєві ворота
Кораблями зачинив.
Князю, київські ворота
Одчиняєш ти ключем,
Стріли кидаєш в султанів
І рубаєш їх мечем.
Так стріляй же їх поганих,
Кидай стріли в їх степи
І за Ігореві рани
Слізьми, кровю окропи“.
Після смерти Осмомисла
Володимир князем став
І все батьківське прогавив
Все ростратив, змарнував.
І взяли Мадяре Галич,
(Хоч народ завзято бивсь)
І угорський королевич
Князем галицьким зробивсь.
|
