Перейти до вмісту

Минулися мої ходи

Матеріал з Вікіджерел
Минулися мої ходи
автор Петренко Михайло Миколайович
Із збірника «Южный русский сборник». Опубл.: 1848. 


* * *


Минулися мої ходи
       Через огороди,
Минулися мої лази
       Через перелази.
Лихо мені, горе мені,
       Молодій дівчині:
Чорні брови козацькії
       Завдали кручини.
Другим щастя і кохання,
       А я тільки плачу,
Сльозам, горю, тоскованню
       І кінця не бачу.
Мене милий чорнобривий,
       На лихо, не любе,
Суше мене, псує мене,
       Дарма серце губе.
Я до його, він од мене, —
       Не слухає мови;
Та цур тобі, біжи собі,
       Остав тільки брови!
Любить стала, плакать стала;
       Коли ж перестану?
Чи вже, мабуть, тоді, тоді,
       Як совсім зав’яну.
Літа мої молодії
       Біжать, летять марно;
Підождіте, не втікайте,
       Може, буде гарно:
Може, брови козацькії
       Колись мої будуть;
Тоді очі, карі очі
       Плакать позабудуть.
Світ і море кінець має,
       А де ж кінець горю?
Чи під вінцем, чи в могилі,
       Чи в буйному морю!
Гірко мені, світ темніє,
       Горе кличе в море;
Побіжу я, кинусь в буйне,
       Доле моя, доле!
Ропа гірка в буйнім морі,
       А сльози ще гірші;
Лучче в морі загинути,
       Чим плакати більше!