Мій шлях.
На шлях я вийшла ра́нньою весно́ю
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху́ зо мною,
Того́ я щирим се́рденьком вітала:
„Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті“.
Я йду шляхо́м, пісні́ свої співаю;
Та не шукайте в них проро́чої нау́ки, —
Ні, голосу я гу́чного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжко́ї му́ки, —
Скажу я: „ра́зом плачмо, брате мій!“
З його плаче́м я спів зьєднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози — спільні.
Коли ж на довгому шляху́ прийде́ться
Мені почути співи гу́чні, ві́льні, —
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою́,
І пісні вільної жале́м не отрую.
Коли я по́гляд свій на небо зво́жу, —
Нови́х зіро́к на ньо́му не шукаю,
Я там брате́рство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгля́діти бажаю, —
Тих три величні золоті зорі́,
Що людім сяють безліч літ в горі́…
Чі тілько те́рни на шляху знайду́,
Чі стрі́ну може де і квіт барви́стий?
Чі до мети́ я пе́вної дійду́,
Чі без пори́ скінчу́ той шлях терни́стий,
Бажаю та́к скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
