На давній мотив.
— На добридень, ти моя голубко! —
„На добридень, мій коханий друже!“
— Що ж сьогодня снилось тобі, любко? —
„Сон приснився та дивне́нький дуже.“
— Що-ж за диво снилось тобі, мила? —
„Мені снились білії лелії“....
— Тішся, мила, бо лелія біла —
Квітка чистої та любої надії! —
— „Мені снились білії лелії,
Що хитались в місячному світлі,
Мов гадали чарівнії мрії,
І пишались, гордії, розквітлі.
„І сіяли дивною красою,
Мов непевні, чарівни́чі квіти,
І блищали ясною росою,
Що горіла наче самоцвіти.
„Приступила я до квітів ближче, —
Всі малії раптом затремтіли,
Почали хилитись нижче, нижче,
Тай пожовкли, далі почорніли.
„І з лелій тих чорних поспадали
Всі блискучі самоцвітні роси,
На травици схиленій лежали,
Наче дрібні та рясниї сльози… “
— Дивний сон твій, любко моя гожа....
А мені червоні снились рожі, —
„Тішся милий, бо червона рожа
То коха́ння квітка та роско́ші!“
— Мені снилося: червоні рожі
Пломеніли в про́мені злотистім
І були на райскі квіти схожі, —
Запашнії, з листячком барви́стим.
Так чудово рожі паленіли
Від кохання й радощі ясно́ї,
І цвіли, тремтіли та горіли
Від жаги́ палко́ї, таємно́ї.
Приступив я до одної рожі,
Пригорнуть її хтів до серде́нька, —
3блідли ра́птом рожі прехороші
І найкраща ро́женька ясне́нька.
І умилась буйною росою
Та моя найкраща рожа мила,
Мов підтята гострого косою
Полягла мені до ніг змарніла… —
Засмути́лась пара молоденька,
Зрозуміти снів своїх не може,
І до дому поверта смутне́нька.
Дай їм, Боже, щоб було все гоже!…
|
