IV.
Со́нечко встало, прокинулось я́сне,
Грає вогнем, промені́є,
І по степу́ розлива своє світлонько красне,
Степ від його червоніє.
Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється искристий,
Тілько туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий.
Он степове́є село розляглося
В балці веселій та милій,
Ясно-блакітним туманом воно повилося,
Тілько на хатоньці білій
Видно зеленую стріху. А далі, — де гляну, —
Далі все степ той без краю,
Тілько вітряк виринає де-не-де з туману;
Ча́сом могилу стріваю.
В небі блакі́тнім ніде́ ні хмари́нки, —
Тихо, і вітер не віє.
Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє....
|
