Неділя/1930/48/Наш край перед 300 роками

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Неділя. Ч. 48 (1930
Наш край перед 300 роками (Виїмки з подорожнього щоденника Ульриха Вердума) (Подав Микола Голубець)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Наш край перед 300 роками (Виїмки з подорожнього щоденника Ульриха Вердума)
Наш край перед 300 роками.
Виїмки з подорожнього щоденника Ульриха Вердума.
Подав Микола Голубець.
Околиці Львова.

Дня 5 грудня зі Львова до Брухович півтори милі. Є це гора досить висока, на якої верх треба спинатися більше як пів милі, по другому боці найдеш дуже чорну й товсту землю, але її не орють на такі малі скиби, як у Польщі. Ця гора зовсім поросла бучиною. З неї видно по правому боці на гарній, плодовитій землі місточко Куликів. Вечором дуже пізно добилися ми крізь багна до Жовкви, півтори милі. Є це середнє місто, окружене разом з замком доволі грубим і високим муром. Передмістя обведені деревляними поперечними частоколами. Цю місцевість дістав у спадщині великий гетьман Собіський по матері, з роду Жовківських. Заклала вона тут монастир Домініканів з гарним костелом. Парохіяльний костел папістів лежить поблизу замку, збудований з каменю, доволі добрий. Позатим є тут ще три неуніятські руські церквиі синагога жидів, які мешкають тут в значній «скількості».

Після конференції з Собііським, який вважав вибух конфедерації проти короля невчасним, наші подорожники рішили вернути до Данціґа й там далі працювати над диверзією, вижидаючи слушного часу.

По дорозі до Данціґа.

„Так ми поїхали іншою дорогою з Жовки до Верешиць, 2 милі. Є це зовсім гарне мале село з церквою, як майже всі сільські церкви й хати, деревляною. Вікна тут і в багатьої інших місцевостях були з риблячих пузирів, прикріплених деревляними прутиками, замість кіту. В деяких місцевостях вживають тут до вікон замість скла певного роду прозорого тонко шліфованого каменю. Комини з жовтої глини, всаджені поміж деревляні крати, щовистають з криші, мов грубі вежі, а хто дбайливіший, обвів їх зовні соломою або дошками, для охорони перед дощем.

Відтак через нужденне село Курники до Явора 3 милі, який я вже передтим (дня 2. грудня) описав.

Дня 17 грудня з того місця до Нагачева 1 миля. Середнє село з шляхотським двором, обведеним деревляними балюстрадами і вежами в нутрі фосн. Відтак крізь піскові. худі ґрунти і нужденне село Курники 3 милі. На південь від тої місцевості крізь Любачів, описаний вже перед тим, до невеличкого села Улазове 2 милі.

Дня 18 грудня з тої місцевости знову до села Лугове, 2 милі, про яке вже вище згадано.

З цеї місцевости дещо на південь знову крізь порослу корчами гору до пустельні св. Станислава, 2 милі. Її вже теж описано. Потім знову до Щебрешина також 2 милі. Це місто було вже раніше описане, але я не згадав про те, що в ньому є два папські, або латинські костели і одна неуніатська, грецька церква“.

Відсіля поїхали наші подорожники іншою дорогою, бо дізналися, що за ними вислав король сотню гусарів на здогін.

Переїхавши Підляша, їхали вони через Білорусь і Польщу. Підчас свого побуту в Бєрацу, де приїхали 26. грудня, вспіли заобсервувати старого і грубого папістівського попа, якого (власник села Прусовські з кумпанією) привезли з богослуження до стола. Так його напоїли угорським вином, що мусіли його відвійку відпроводжувати до костела, коли вечором дзвонили на вечірню, яку він мав ще відспівати!

Будучи в Ловічу, дізналися наші комівояжери, що король, не можучи їх допасти гусарською патрулею, а знаючи від довірених собі людей, що вони находяться в дорозі до Данціґу, казав обставити переїзди на Вислі, щоби їх за всяку ціну переловити.

В приспішеному темпі.

„Ми признали за вказане розлучитися і щоб мій пан, священик, рушив кінно в поті чотирьох кіннотчиків попереду, а я щоби слідкував за ним з нашими возами. На возі мав я скриню, що справляла мені найбільше клопоту, бо поміж її закритим подвійним дном стреміло схованим більше як 100,000 талярів в дорогоцінностях і дзвінкій монеті, що мали бути вжитими до зконфедерування армії. Наші шифри, яких нам треба було ріжних 30 і кілька, разом з нашими найтайнішими документами, казав нам ловіцкий командант, Станіслав Пйотрковчик, добре загорнути у воскове полотно, апекти в великому хлібі, який я поклав на спід кошика з харчами і завсігди мав його добре на оці...“

Аба де Польмієр виїхав з Ловіча 1. січня 1671. р. в напрямі Нішбурга в Прусії, де мав підождати на Вердума, що іншою дорогою вибрався за ним два дні пізніше.

Будучи в Млаві, полоцького воєвідства, завважує, що населення полоцького воєвідства зовуть загально дикими мащурами, бо загально є вони розгуканими варварами, головнож ті, які мешкають в околицях Млав Цєховане і Янова. „Тих вважають за найгірших, уроджених під темною звіздою. Мешкають тут цілі шляхотські роди, що живуть з розбоїв по гостинцях...“.

При тому завважує Вердум, що всі Поляки над вираз набожні „підчас богослуження і молитви бють головою об мур, бють себе по лиці, виюють і страшно голосно муркотять (gruncen), думаючи, що на тих дивовижах (Grimassen) полягає найбільша набожність...“

Перериваючи дальший тяг своїх полорожніх заміток, Вердум хоче поінформувати своїх читачів про політично суспільний устрій та культурно-реліґійне життя в Польщі, яка так дуже ріжнилася від її тогочасних західньо-европейських сусідів.

„Уряд, реліґія, спосіб життя і т. д. в Польщі“.

Такий заголовок уміщений на черговому розділі порожніх записок Вердума. „Польське Королівство — читаємо там, — яке Поляки звуть найрадше Речипосполитою, має мішаний уряд; можнаб його назвати напівмонархічним і аристократичним, або також, тому що просту шляхту, яка в дійсності не є нічим іншим, як мужиками, слід вважати простим поспільством, буде це мішанина монархії, аристократії й демократії. Я зaвважив, що просту сільську шляхту вважають магнати людом; не дивлючись на це, приймає вона участь нарівні з великими панами в усіх публичних справах, навіть у виборі короля. Коли одначе державна рада з усіми станами хочуть щось вирішити, може виступити один одинокий шляхтич і повалити все одним словом: „Nie pozwalam!“

Застановляючись над авторитетом і силою польського короля, зaвважує Вердум, що і одно й друге залежить тільки від його розуму й енергії, повторюючи слова короля Баторія: „In Polonia tantum valet rex, quantum pollet ingenio“.

Віроісповідання в Польщі.

Вірісповідань начислює Вердум у тогочасній Польщі — сім: на першому місці стоять римо-католики, до яких належить королівський двір разом з найзнаменитшими достойниками та більшістю підданих. Другим віросповіданням в Польщі є реформоване, зване „лютерським“. Третім є властиве лютерське а четвертим є грецьке, зване в Польщі руським“ tо до нього належить більшість мешканців на Русі, Поділлю й Україні.

Ще про „руську релігію“.

Руська релігія, це, по словам Вердума, та сама, яку визнають також Молдаване, Волохи й Москалі (Mockowitеr). „Кромі цього, що сказане про цю релігію више, відріжняються її визнавці ще й тим від визнавців римського костела, що причастя дають світським під обома видами, як хліб і вино, й то беручи хліб з вина ложкою, і споживають його впевняючи, що тіло не може бути без крови. Їх церкви діляться на три часті; східня призначена для духовних, для відправи богослужень; а середній частині збираються мущини, а в західніх, біля дверей, стають жінки. Їх духовники, яких зовуть попами, женяться раз, але коли їм помре одна жінка, другої брати невільно. В той спосіб вони розуміють очеркнення, що духовник має бути чоловіком — тільки одної жінки. Мають натомість багато черців і черниць, що цілком не вступають в подружні звязки і ніколи нічого не їдять, що мало життя, навіть молока, масла, яєць чи їм подібних страв, а тільки горох, сочевицю й інші ярини та землеплоди, яких нічим не заправляють, крім олію. Ті духовні, як говорять, 3, 4 а навіть 500 разів у день кланяються головно до землі й до власних ніг, думаючи, що така реверенція перш за все подобається Богові й святим. Грецька церква має чотири великі пости в рік, а саме сім тижнів перед Великоднем, чотири тижні — перед Зеленими Святами, чотири тижні в місяці серпні і чотири тижні перед Різдвом. При тому так строго придержуються постів, що виглядають, як добре виголоджені, в тому часі можна їх відріжнити від інших після блідости обличчя.

Пятим з черги віросповіданням є вірменське, шестим мемоніцке або анабаптистів, а саме жидівське, визнаване жидами, що мешкають збитими масами, особливо на Русі й Поділлю. На Україні можна найти також Татар, які визнають релігію, що не покривається ані з жидівською, ані магомеданською, має одначе з обох деякі церемонії, як це, що вони обрізуються, не пють вина, не їдять свинини. Та всеж таки держаться оподалік від обох згаданих релігій, впевняючи, що вірять в Авраамового Бога.

Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1942 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.