Не жаль мені на сотника

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Не жаль мені на сотника
Джерело: Соціально-побутові пісні /Упоряд. і передм. О.М.Хмілевської; Іл. худож. В.Є.Перевальського, А.Ф.Павленка.– К.: Дніпро, 1985.– С.20–21.: ілюстр.– (Б-ка укр. усної нар. творчості) [1]  
Про текст
Назва: Не жаль мені на сотника
Записано в: с. Катирлез в Добруджі
Дата запису:
Записувач: Борис Грінченко
Записано від: Ф. Кондратович
Жанр: козацька
Опубліковано в: Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Т. III. Песни. Чернигов, 1899., с. 593
[[Зображення:|180px]]


НЕ ЖАЛЬ МЕНІ НА СОТНИКА

Не жаль мені на сотника,
Як на того на полковника,
Що сідає на коника,
Викликає на охотника.
Аж мій милий коня веде,
На ратище підпирається,
За ним, за ним стара мати
Слізочками умивається:
«Годі ж тобі, мій синочку,
На ратище підпиратися,
Ачей же я перестану
Слізочками умиватися...»
Видно степи полтавськії,
Видно гори кобеляцькії,
А давно я поглядаю
На курені на козацькії.
Не веліла мені мати:
«Не йди, сину, та на Запорожжя,
Не дасть, сину, бог долечки,
Щасливої та доріжечки».
Я ж матері не послухав,
Пішов же я, іще каючись,
Не раз, не два я згадаю,
Слізочками умиваючись.

Примітки та походження[ред.]

  1. Друкується за виданням: Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Т. III. Песни. Чернигов, 1899., с. 593.