Нова книга/1925/9-10/Огляд підручників української мови

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нова книга. №9-10 (1925
Огляд підручників української мови (Майк Йогансен)
ОГЛЯД ПІДРУЧНИКІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
 

УДАНІЙ статті розглядатимемо тільки позашкільні підручники української мови — те, що зветься „практичний курс української мови“.

Своєрідність умов вивчення української мови на Україні спричинилося до того, що найбільше отакого типу підручники видавалося російського мовою, бо навіть для українця, скажім, граматична термінологія російська була знайоміша ніж українська. Почнімо з книги проф. Синявського „Украинский язык“. Пособие для практического изучения украинского языка на рабфаках, в техникумах, курсах для взрослых, а также для самообразования. Одобрено методкомом Главпрофобра Н.К.П. У.С.С.Р. Издание I, II, III, IV.

Цей компендій укр. мови хоч і призначався тільки в другу чергу для „курсов для взрослых и самообразования“, одначе саме в цій ділянці відограв значну ролю. Бо-ж ті (немногі) технікуми та робфаки, що на них викладовою мовою була українська, користалися частіше підручниками, писаними укр. мовою, хоча-б, напр., „Коротким нарисом“ того-ж таки проф. Синявського. В руських-же технікумах та робфаках виклад укр. мови займав місце незначне. Головна роля поданої книги — на курсах українізації радапарату. Складена дуже систематично й дуже повно книга ця щонайкраще надається яко підручна книга для викладача і для учня під його керуванням.

Для того, хто вчиться сам, без керовника, ця книга є не занадто докладна.

Найкраща частина книги — то морфологія, складена з небувалою доти повнотою й точністю що до практичного вжитку. На наш погляд слід-би мати тільки, скажемо, ще спис усіх (по змозі) прикметників на „(нерозбірливий текст)“. В тім граматику цю одрецензовано багатократь, нашим завданням являється тільки визначити її загальний характер.

Книга проф. Синявського фактично була головним інструментом українізації установ, одслужила велику цій справі службу й може тепер, на нашу думку, з'явитися вже й українською мовою і ще повніша. Що до другої вимоги, то вона, здається, здійсниться в тому виданні, що зараз готується.

Коли книга проф. Синявського становить узірець (нерозбірливий текст)чности й систиматичности, то ніби-то протилежною їй являється багата на матеріял і дуже жива своїм викладом книга М. Гладкого. Рясненькі огріхи й просто помилки (свого часу подані й нами в рецензіях) дуже зменшують вартість книги.

Нерозрізнення діялектичних і літературних фонем і морфем у багатьох випадках, неточні а то й неслушні формули правил характеризують цю книжку. Але, як сказано, вона дуже багата на матеріял і то на матеріял, понайбільше добірний. Народні приказки, пісні, в кінці ціла коштовна фразеологія (взагалі, кінець книги найцінніший) свідчить про велику роботу й великий язиковий смак. Досвідчений перекладач, публиціст, белетрист знайдуть багато для себе корисного в книзі М. Гладкого, бо не кожен має змогу користуватися перводжерелами. Як підручна книга для курсів книга М. Гладкого навряд чи дуже придатна і (принаймні, на Лівобережжі) не відограла й великої ролі в цій справі.

В 1925 році вийшла нова книга: Гр. Иваница „Курс украинского языка. В кратком практическом изложении с хрестоматиею“. Пособие для профшкол, школ для взрослых, практических курсов украинского языка и других учебных заведений с русским языком преподавания, а также для самообучения. Одобрено научпедкомом Главсоцвоса Наркомпроса УССР Госиздат Украины. 1925.

Книга Іваниці має бути єдиною книгою для українізації установ — має в собі хрестоматію, діловодні терміни, словом сказати, книга комплексна.

Що книгу цю, здається, й досі не зрецензонано, доведеться сказати про неї докладніше.

В фонетиці знаходимо знов звичну формулу для „и“ (средний между „ы“ — „и“). Звук „л“ „произносится трояко“. Ці дві легенди (про „ы“ — „и“ характер звуку „и“, що безперечно „є“ звук „ряда е“ та про трояку вимову „л“, а не двояку — дві фонеми — „л“ „середнє“ та „л“ „м'яке“) пора-б уже якось зревізувати й не пхати їх в усі практичні підручники. Аджеж усі вони поруч говорять про „змішування ненаголошеного е та и“, одначе ні один не робить з цього висновків. Морфологія складена коротко, але поправно.

Хрестоматійні зразки розкладені по циклах історичних та соціяльно-виробничих і це добре.

Підібрано зразки з тим самим смаком і тактом, що панує взагалі в наших хрестоматіях, і це зле, але цього лиха ми, очевидно, не позбудемося аж доти, доки хрестоматії в нас складатимуть начетчики, а не люди з літературним смаком.

Діловодна частина закоротка й тому ні до чого.

В цілому самою системою книга остільки придатна для курсів, що згадані хиби не завадять їй зажити великої популярности.

Є ще дві невеличких книжки: „Конспект“ О. Ізюмова і мій „Украинский язык“. Що до першої, то численні її хиби (зазначені мною в рецензії в літі 1925 р. в „Культурі і Побуті“) і то частенько дуже прикрі зрівноважаються великою якістю — лаконізмом книги. Вона дає minimum, і хто хоче мати тільки цей minimum, зацікавиться цією книгою.

Що до моєї книжки „Украинский язык“, то вона перебуває на межі по-між конспектом та підручником. Повніше розроблена в ній синтактична частина, надто-ж рідко розроблюваний відділ конструкцій прийменників при дієсловах.

Загалом кажучи, доба розглядуваних підручників минає. Настає час підручника української мови, писаного українською мовою і в трактуванні хоча-б почасти історичнім.

Настає час поглиблення першої стадії українізації.

М. Йогансен.

 

——————