Нова школа соціяльного виховання/Память
| ◀ Приймання та увага | Нова школа соціяльного виховання Память |
Творче уявлення ▶ |
|
Велике значіння для розвитку памяти має добре розвинена увага. Спочатку дитина не має памяти, а лише примітивну форму затямування, необхідну для всякого пригадування річей. Щодалі переживання дітей повторюються і свідомі образи стають все ясніші й певніше між собою асоціюються. Семи місяців син Дарвіна шукав очима няню, як тільки хто в його присутности її називав. Дитина 12 місяців пізнала свою няню після 6-ти денної її відсутности. Попередні переживання і досвід дитини часто наче ховаються, зникають під купою нових: вона забуває свої розваги, віршики, слова, рухи. Найкраща память у дитини від 6 до 10 літ, а дехто каже, що память поліпшується постійно. По Мейману память є здібність відроджувати через деякий час пережиті нами вражіння, думки, уяви з деякою певністю і правдивістю завдяки тим слідам, що залишаються в нашій свідомости. Память виявляється чи то в формі безпосереднього затямування, чи то через продовженість одного або повторність декількох приймань. Діти більш підлягають повторному затямуванню. По дослідах Лая память роспочинається роспізнаванням: в б тижнів син X. пізнавав свою цяцьку, в 7 тижнів — свою соску, і побачивши її, ростуляв рот і плямкав губами; в 10 місяців він уперше зрана одержав шматочок шоколаду і коли в 3-ій годині дня він удруге побачив шоколад, то зараз простяг до нього руки й поніс до рота. Безпосереднє пізнавання виявляється раніш волевого. Рубінштейн визнає память за здібність затримувати чи то довгий чи короткий час раніш припяті вражіння. В дореформованій школі панувала память. Але хоч Французи і кажуть: — trop de mémoire, peu d'esprit — не можна не визнати, що весь обсяг нашого мишлення, наш життєвий досвід живуть памяттю. Уся наша розумова діяльність складається не лише з сучасних фактів і з'явищ, а й з тих, що колись нами були прийняті або пережиті. Герінг каже: память є первісна здібність, яка є джерелом і звязком усього нашого свідомого життя. Дивно, що память дуже гарна буває й у геніяльних дітей і у відсталих. Один дефективний хлопець 14 літ міг після двох-трьох хвилинного перегляду слово в слово переказати сторінку якого небудь латинського твору. Память закладає в нашому розумі цілі скарби, а разом з тим навертає нашу думку на готові факти, закликає на вже протоптані шляхи. От через що, Спенсер висловлює острах, щоб занадто широко розвинена память не зіпсувала самостійні творчі сили дитини. І справді, коли память перемагає інтелект, вона стає його ворогом. З другого боку, память значно поширює наш обрій, дає ріжноманітний матеріял для порівнювання і других функцій нашого мишлення. В самому процесі памяти ми помівість, де прийнято вражіння — екскурсія для дітей, полиці з книжками для бібліотекаря, 6) початок і кінець усякої лекції, оповідання краще затямлюються, 7) контрасти, 8) емоції, — неприємне почуття більше вражає, ніж приємне; 9) розуміння справи і інтерес до неї; 10) повторення (не механічні, а цікаво обставлені), 11) добре скупчення матеріялу та його росполог, щоб не викликало втоми. Спостереження дають такі вказівки: діти, які скоро затямлюють, скоро і забувають, і навпаки. Слабо обдаровані учні затямлюють дуже поволі і скоро забувають. Учні з доброго памяттю скоро затямлюють і не скоро запоминають. Одні учні краще затямлюють предмети, другі — форми, треті — абстрактні уяви.
Память відріжняється ще не тільки своїм обсягом і напрямком, а також і ясною певністю. Психолог Штерн дає цікаві спостереження, як діти переказують зміст якого небудь малюнка, який їм показали за два-три дні до того, скільки вони роблять при цьому помилок і як легко піддаються суггестії — доказ не певної, не міцної памяти. Експерименти Гросса виявляють у дітей гіршу память, ніж у дорослих. Малі діти мало затримують свої вражіння, учні III–IV клас середніх шкіл вже добро володіють волевою концентрацією уваги, а завдяки цьому й памяттю. Память можна поліпшити, зміцнюючи в дітях звичку до концентрації уваги, але певна річ, в напрямку дитячих інтересів. Добре впливають заучування віршів (цілими відділами, а не малими шматками). Треба знати, який тип памяти у того чи иншого учня — чи назорний, чи слуховий, їх нахили, щоб знаходити найкращий шлях до його памяти. Біне робив чимало експериментів назорної памяти і визнає, що діти дуже часто помиляються, перемальовуючи форми, лінії (роблять їх більшими або меншими) в контурах гір, озер т. и. Треба давати учням певний метод для найпевнішого увласнення наукового матеріялу. Робити цікаві вправи для пригадування увласненого. Для навчання треба користуватися свіжимм фізичним і психічним станом учня: ранок, інтерес навчання, добрий метод навчання (більш об'єктивний, лабораторний), система доброго з'єднання ріжних частин наук і ріжних наук між собою, цікавий зміст лекцій, спостережень. Вірші ваблять дітей ритмом образів. З історії треба давати найважніші факти, а після деталі, і усе яскраво освітлювати, звязувати історію ріжних народів з своєю власною, звязувати з географією, економікою, щоб у розумі дитини складалося суцільне розуміння життя того чи иншого народу. Такі асоціяції дуже допомагають памяті. Треба часто викликати пригадування вже заученого матеріялу в яких-небудь нових комплексах. Кожне навчання потрібує діяльности памяти, але її не можна ставити собі за головну мету. Виховання намагається розвинути всі духовні здібности. Треба і для розвитку памяти викликати волю, бажання самого учня для втямлення, розуміння, на що воно йому потрібне. Треба матеріял науковий звязати яко мога тісніше з життям, викликати у дітей самостійну, активну обробку самого матеріялу всіх наук. Тоді память легко буде давати свою допомогу.