Норманська колонізація Франції

by Володимир Лук'янюк

Норманська колонізація Франції Володимир Лук'янюк 2018

Джерело: Цей день в історії

Договором, укладеним восени 911 року в місті Сен-Клер-сюр-Епте, вождь вікінгів Роллон визнав себе васалом короля західних франків Карла III Простакуватого в обмін на ленне володіння землями в околицях Руану, які стали основою території, відомій як Нормандія. Вона перебувала під управлінням латинізованих і християнізованих вікінгів до початку XIII століття, коли стала частиною Франкського королівства.

Експансія вікінгів на Захід, що почалась наприкінці VIII століття з освоєння Фарерських, Шетландських, Оркнейських і Гебридських островів у Північній Атлантиці, у 793 році поширилась на Британію, у 839 році - Ірландію, ще через століття - Ісландію. Перші зіткнення вікінгів з Державою франків датуються 808 роком, коли данський конунг Ґодфред вів війни проти слов'ян-ободритів, союзників Карла Великого. Згодом почалися напади данського флоту на фризьке узбережжя, де були розгромлені гарнізони, а міста обкладені даниною, у 830-х роках були розграбовані місто Дорестад в гирлі Рейну, острів Вальхерен в гирлі Шельди й неодноразово атаковані англійське узбережжя. У 841 році вікінги піднялися по Сені майже до самого Парижа, наступного року розграбували місто Квентовік (біля сучасної Булоні), у 843-у - Нант і закріпились у гирлі Луари, взявши під контроль франкську торгівлю вином і сіллю. У 845 році данцями був розграбований Гамбург і Париж. Колишня імперія Карла Великого на цей час уже розпалась і Західнофранкському королю Карлу Лисому довелося відкуплятися від норманів («північних людей»).

З другої половини IX століття походи вікінгів набрали форми організованих військових кампаній, які здійснювались зі збудуваних вздовж Ла-Маншу опорних пунктів. У 858 році вони розграбували і спалили Шартр, у 876-у захопили Руан, Байо і «деякі приморські землі», у 885-у кількадесяттисячною армією підійшли до Парижа, який майже рік тримали в облозі. До цих подій належить перша згадка про ватажка вікінгів на ім'я Грольфр або у латинізованому варіанті - Ролло. Серед літописців нема єдності щодо його походження: автор «Історії у чотирьох книгах» Ріхер Реймський називає його сином норвезького короля Гебридських островів, Дудо Сен-Кантенський - данцем знатного походження, анонімний валійський автор «Життя Гріфід ап Кінана» - братом першого норвезького короля Гаральда Прекрасноволосого.

У 911 році вікінги на чолі з Ролло знову напали на Париж, після чого взяли в облогу Шартр. Незважаючи на те, що 20 липня вони зазнали поразки від місцевого гарнізону, а 26 серпня були розбиті військами, що прийшли на допомогу містянам з Нейстрії і Бургундії, король західних франків Карл III Простакуватий, заклопотаний війною з королівстом Лотарінгія, розпочав з Ролло переговори, які восени 911 року увінчались укладенням в Сен-Клер-сюр-Епте договору. Його текст не зберігся, але на нього є відсилання ордонансі Карла за 14 березня 918 року, а його зміст відомий з хронік Дудо Сен-Кантенського, що працював при дворі внука Роллона ярла Річарда Безстрашного. Якщо вірити його «Історії норманів», написаній у 1015-30-х роках, то Роллон зобов'язався хреститись і захищати Королівство франків, головним чином від своїх одноплемінників, які Сеною піднімались до внутрішніх районів Нейстрії, за що отримав у лен землі між «[рікою] Епте і морем».

Формально Роллон, що в 912 році у хрещенні отримав ім'я Роберт, став одним із васалів Карла Простакуватого. Не маючи жодного титулу, після повалення франкського короля у 923 році, він оголосив себе вільним від будь-яких зобов'язань і поновив експансію вглиб франкської території, воював (невдало) у Мені та Фландрії, приєднав Бессен і помер в 925 році під час облоги замка Е у Пікардії (за свідченням Дудо - у 928 році Роллон зрікся влади на користь свого сина, після чого прожив ще п'ять років). За твердженням П'єра Гібура, історика XVII століття, вождь норманів був похований у соборі Руана (де зараз знаходиться встановлена у 1956 році стилізована гробниця), а у другій половині X його останки були перенесені в бенедиктинське абатство Фекам біля Гавра й з часом місце перепоховання було втрачене.

Розширення норманських володінь продовжив син Роллона Вільгельм Довгий Меч і до околиць Руана, Евре та Лізьє приєднав бретонське місто Авранш і весь півострів Котантен. Ці завоювання були визнані королем Раулем (Рудольфом) I і стали основою регіону, що згодом отримав назву Нормандія («Земля північних людей»), де латинізовані і християнізовані вікінги шлюбами з місцевою знаттю сформували власний нобілітет й власне право, що ще кілька століть було сумішшю римського права і скандинавського звичаєвого.

Внук Ролло Річард Безстрашний був першим, хто називав себе графом Руана. Разом із соратниками свого діда Бернаром Данським і Осмондом де Сентвіллем йому вдалось запобігти спробі Людовика IV приєднати Нормандію до королівських володінь. Шлюб Річарда з дочкою Гуго Великого, графа Парижа, поєднав його з династією Капетингів, а через одружених дочок він став дідом трьох англосаксонських королів - Едварда Сповідальника, Альфреда Етелінга і Канута III.

В умовах ослаблення центральної влади Держави франків Нормандія була фактично незалежною, а Річард II Добрий першим став іменуватись у документах герцогом. Підтримана ним традиція шлюбів з англійською знаттю продовжилась і в наступних поколіннях, що в 1066 році дало підстави (формально) четвертому гецогу Нормандії Вільгельму Бастарду підкорити Англію заснувавши англонормандську династію, злетом якої стало створення в середині XII століття т. зв. Анжуйської імперії на більшій частині Англії, Ірландії, Вельсі, Нормандії та половині Франції.

У самій Нормандії в 1135 році на зміну нормандській династії прийшла династія графів Блуа і Шартра, усунута в 1144 році Жоффруа (Готфрідом) V Анжуйським, чий син Генріх Короткий Плащ через десятиліття став королем Англії. Конфлікт французького короля Філіпа II з королем Англії Річардом Левове Серце, а по його смерті - з його братом Іоанном Безземельним, привів у 1202 році до втрати Плантагенетами контролю над Нормандією (крім Нормандських островів), графствами Мен, Анжу і Пуату. Незважаючи на те, що це було закріплено 4 грудня 1259 року Паризьким договором між Генріхом III і Людовиком IX Святим, у часи Столітньої війни англійські монархи намагались відновити своє право на Нормандію, проте, загалом, безуспішно.

У подальші роки герцогство Нормандія як апанаж час від часу надавалась членам французької королівської родини, востаннє - від народження і до 3 червня 1789 року герцогом Нормандії був Людовик-Шарль, молодший син Людовика XVI, гільйотинованого в роки Французької революції. Монархи ж Англії, спираючись на володіння частиною Нормандських островів, носили цей титул до 1801 року, коли відмовились і від нього і від титулу королів Франції.