Норми української літературної мови/13
| ◀ § 12. Вступні уваги | Норми української літературної мови Звукозміни § 13: о, е — і |
§ 14: е — о ▶ |
|
Це чергування відбувається в точно визначених умовах, себто це так званий звуковий закон, та тільки він не такий простий, щоб його можна було цілком зрозуміти без знання далекого минулого нашої мови, без історії мови.
Практично найважніше в цьому чергуванні те, що голосний о або е іноді заступається голосним і, тобто що в деяких формах того самого слова (як гора — гір), або в споріднених коренем словах (як ластовиння — ластівка) знаходимо в українській мові і відповідно до о чи е. Тільки це чергування зовсім не того роду, що можна вжити хоч о чи е, хоч і, як хто бажає, а таке, що в певних умовах, в певних розрядах слів та форм звичайно маємо обов'язково о чи е, в других обов'язково і. А до всього цього ще не всяке о й е чергується з і. Так що в усій повності й усіх подробицях цього звукового явища не можна вивчити з практичної граматики чи що, щоб зрозуміти його, треба насамперед спиратися на живу мову, книжка ж тільки допоможе упорядкувати свою мову щодо цього та усвідомитися його: укаже головні правила чергування та відсутности його.
Оці правила ми й наводимо тут.
1. Коли в формах слова або в споріднених словах є чергування о — і, е — і, то і буває в складі закритому, тобто такому, що кінчається приголосним, а о, е в складі відкритому, тобто такому, що не має приголосного по голосному. Під це головне правило підходить величезна маса тих випадків, коли буває чергування.
(Не забуваймо, що н т д л перед і з о тверді).
Приклади:
а) ніс — носа |
гуркіт — гуркоту, гуркотати |
камінь — каменю |
лебідь — лебедя, лебединий |
б) вільний (порівн. воля) |
божевільний (порівн. збожеволіти) |
а так само обопільний, осібний, слобідський, свавільний, пізній, кінчати, гілчастий, робітник, керівник, будівник, робітниця, дійниця, гірчиця, харківський, робітництво, гірчак, рівчак, кінчик, стільчик і т. ін. (у цих і подібних інших словах і буде при всіх відмінах, бо склад завсіди закритий).
в) ніг (родов. множ.) — нога |
панчіх — панчоха |
Від усіх цих і подібних інших слів є й здрібнілі слова, або які інші вивідні, де в закритих складах теж буде і, напр.: ніжка, гірка, кіска, бджілка, пілка, ягідка, робітний, осібний, слівце, підрешітка, плічко і т. ін. Але є слова, що в родовому відмінку множини в них о, е не переходять у і, а буває звичайно це тоді, коли й здрібнілих тощо слів від них нема, напр.: вода — вод, рожа — рож, проба — проб, перепон, установ, постанов, істот, печер, потреб тощо.
г) зілля, весілля, обіддя, кілля, гілля, підніжжя, перенісся, подвір'я, межигір'я, пір'я тощо, але в іменниках на -ння від дієслів і буває звичайно тільки під наголосом: ході´ння, носі´ння, плеті´ння, вражі´ння і т. ін., а без наголосу -ення: відро´дження, збі´льшення, збага´чення і т. ін.
Так само і в таких, як сіллю, ніччю, розкішшю, матір'ю, злістю, радістю, щирістю і т. ін. (від усіх подібних іменників з і в назовному відмінку однини).
ґ) овець — вівця, овес — вівса, орел — вірлячий (також і орлячий), око — вічко, вікно, отець — вітчим, вітця (також і отця), вісь — осі, він, від, вістря, віспа, вільха, вільшаний й деякі інші (перед початковим і з о неодмінно в).
Але є ще ряд випадків переходу о й е в і в закритих складах, що ми їх уже не зможемо зрозуміти за основним правилом про перехід їх на і в закритих складах; щоб зрозуміти такі випадки чергування, як міст — мосту, утікши — утекла, радістю — радости тощо, де, здається, закритий склад і при о, е і при і, треба знати ще таке: переходять у вкраїнський мові старі о й е насправді не геть у всіх закритих складах, а в таких тільки закритих складах, що постали після зникнення особливих глухих звуків (вони колись означувалиіся знаками ъ і ь) в наступному сусідньому складі. Таким чином ми маємо сніп із старого снопъ, міст із старого мостъ, мігши із старого могъши, піч із старого печь, радість із старого радость (але радости із стар. радости), радістю із стар. радостью, гість із стар. гость, гістьми з стар. гостьми (але гості з стар. гости), різно з стар. розьно (але розбити з стар. розбити) і т. ін. От чому й буде:
міг, мігши, але могла, могли, могти
ріс, вирісши, але росла, росло, рости
вів, вівши, але вела, вести
пік, пікши, але пекла, пекли, пекти
утік, утікши, але утекла, утекли, утекти
ніс, нісши, але несла, несли, нести
плів, плівши, але плела, плести
замів, замівши, але замела, замести
Такий самий наслідок, як від заникання глухих ъ і ь, був і від скорочення колишнього звука и в й, отже з старого бои вийшло бій, мои — мій, воина — війна тощо.
2. Є в мові й такі о та е, що хоч вони бувають і в закритих складах, але в і не переходять. Знов же тільки на підставі історії мови ми можемо довідатися про причини того, чого в одних словах о й е чергуються з і, а в других ні. Тут ми тільки вкажемо ті призна́ки, що по них можна дещо роз- розбиратися в справі.
Не переходять у і:
а) Ті о й е, що можуть випадати: сон — сну, пісок — піску, сніжок — сніжку, хлопець — хлопця, роздер — драти, витер — витру і т. ін.
Випадним буває е, а не и, отже це треба пам'ятати для правопису, коли змішуються ненаголошені е й и: праведний, бо правда, відер, бо відро і т. ін.
б) У групах -ор..., -ов-..., -ер-..., та -ро-..., -ло-..., -ре-... — між приголосними: горб, вовк, смерть, кров, клоччя, хрест і т. ін.
в) У групах -оро-, -оло-, -єре-, -еле- (це так званий повноголос): ворог, порох, сторож, ворон, порон, поворот, подорож, жолоб, околот, голод, холод, солод, молот, колос, берег, череп, очерет, веред, серед, через, безсоромний, поворотний, подоржній, необережний, безбережний, посередній і т. ін.
Тільки як виняток поріг (пороги), сморід (смороду), моріг (морогу), оборіг (обороги).
г) Не переходять о й е в і, звичайно, і в нових запозичених, як от Лондон, том, президент, студент і т. ін., а також і в запозиченнях із слов'янських мов, у тім числі й із старої слов'янської, як от закон (закону), наро́д (хоч і на́рід), погром, словник, завод тощо. Подекуди і в нових словах немає чергування, як от діловод, хлібороб, основний, дієйменник тощо та майже в усіх на -ення з наголосом перед ним (див. 1 г).
3. Попередні правила на те, коли о, е чергуються, а коли ні, іноді порушуються через так звану аналогію. До деякої міри ці порушення бувають послідовні, поширюючись на цілу групу одноманітних слів, де або і з'являється замість о, е, там, де за попередніми правилами цього не повинно було б бути, або, навпаки, залишаються о, е, там, де треба б бути і. Це такі випадки:
а) У багатьох здрібнілих іменниках жіночого й ніякого роду і з о чи е з'явилося за вказаним правилом (у закритому складі перед заниклими глухими голосними), як от ніжка, гірка, бджілка, перепілка, кільце (з слова коло) і багато інших, але від. цих і таких інших здрібнілих слів пізніше повстали слова вищого ступання здрібнілости (з додатковими наростками здрібнілости), і в них і з о або е опинилося в відкритому складі: ніженька, гірочка, бджілонька, маківочка, перепілочка, кілечко, жіночка і багато інших, при тім це і стало ознакою здрібнілости і тому перекинулося навіть на такі слова, що в них в основі -оро-, -оло-, -ере-, де за правилом 2. не повинно було б бути і: борідка, борідонька, голівка, голівонька, доріжка, доріженька, сторінка, сторінонька, сковорідка, сковорідонька, черідка, черідонька, корівка, корівонька, ворітця, ворітечка і т. ін. і навіть слізка, слізонька (з м'яким л), блішка, брівка, брівонька, де і з глухих звуків.
Як бачимо, це порушення правила переходу о, е в і досить стале і певне, але воно ще дужче стає само правилом, коли взяти на увагу, що всі ці й такі інші слова так само і, а не о чи е мають і в родовому відмінку множини: ніжок (і в відкритому складі), гірок, кілець, жінок, а також і ті, що з повноголосом тощо: борід, голів, доріг, воріт, сліз, бліх, брів. Хоч і не можна сказати, що геть у всіх без винятку здрібнілих словах на подобу наведених прикладів о й е переходять в і, але можна сказати, і це треба пам'ятати, що коли перехід той є, то він уже буде послідовний: і в здрібнілих, і в родовому множини, коли нема, то нема знов таки там і там (або зовсім нема здрібнілих слів), як ось наприклад:
нога — ніг, ніжка, ніжок, ніжечка
панчоха — панчіх, панчішка, панчішок, панчішечка
блоха — бліх, блішка, блішок
брова — брів, брівка, брівочка
сльоза — сліз, слізка, слізок, слізонька
роса — ріс, ріска, рісок, рісочка
коло — кіл, кільце, кілець, кілечко
вікно — вікон, віконечко
плесо — пліс, плісце
борона — борін, борінка, борінок, борінонька
перепелиця — перепілка, перепілок, перепілочка
ворота — воріт, ворітця, ворітець, ворітечка
але:
перепона — перепон (інших нема)
проба — проб
оздоба — оздоб
рожа — рож
рогожа — рогож, рогожка
колода — колод, колодка, колодочка
сорока — сорок
огорожа — огорож
— поворозка, поворозочка
морока — морок
корона — корон
мережа — мереж, мережка, мережок, мережечка
нагорода — нагород
потреба — потреб
дрова — дров, дровець
корогва — корогов, короговка
сотня — сотень, сотенька і т. ін.
Від слова береза — беріз, берізка, берізок, берізочка, або берез, березка, березочка, але з е, здається, іншого значіння: березка — назва виткої польової й городньої смітної рослини. Від веретено — веретін, веретінце, і веретен, веретенце.
б) Не так послідовно, як у попередній групі слів, в іменниках чоловічого роду з таким наростком, де є випадний голосний, так само з аналогії о й е кореня переходить у відкритому складі в і, часто так само в здрібнілих словах (але не тільки лише в здрібнілих): візок (з аналогії до візка, візком, візки тощо, де терший склад закритий), дзвінок, гвіздок, кілок, стіжок, ріжок, місток, відробіток, припічок, стілець, корінець, гребінець, камінець, сирівець, олівець, обідець, харківець, покрівець, кінець, удівець, фахівець, верхівець, червінець, лікоть, ніготь, кіготь і багато інших, а з них далі й дзвіночок, гвіздочок, візочок...
Тільки коли в здрібнілих іменниках чоловічого роду нема зв'язку з такими здрібнілими, де були б випадні о й е, то переходу о, е в і не буде: возик, возичок, дзвоник, хвостик, столик, лебедик, лемешик і т. ін.
Але й перед випадними о чи е не завсіди о й е кореня переходить в і: гонець, але гінця, боєць, але бійця, творець і творця, коток і котка, носок і носка, урядовець і урядовця, угодовець, службовець, народовець тощо (з наростком -о´вець здебільшого так):
в) Через такі словотвори, як перенісся, підніжжя, узгір'я тощо, де і виникло з о в закритому окладі за правилом 1., виникли й інші, де і маємо з повноголосу: роздоріжжя, підворіття, підборіддя, Запоріжжя. Та й тут так само не завсіди і, а в залежності від інших форм:
доріг — роздоріжжя
воріт — підворіття
борід — підборіддя
поріг — Запоріжжя
але
берег — побережжя, надбережжя, Лівобережжя
полов — полоття
зворотній — вороття
молов — молоття
колос — колосся
волос — волосся і т. ін.
г) Підо впливом таких (правильних) форм, як переміг, приніс, утік тощо (див. 1 г.) виникли й виволік, виволікши (але виволокла, виволокти) зберіг, зберігши (але зберегло, зберегти тощо), стеріг, стерігши (але стерегли, стерегти тощо). Звичайно й усі вивідні від цих дієслів: заволік, поберіг і. т. ін.
У деяких дієсловах навіть я чергується в закритому складі з і: лягти — ліг, лігши (але лягла, лягли...), запрягти — запріг, запрігши (але запрягла, запрягли...), опрягтися — опрігся, опрігшися (але опряглася, опряглися...). Тільки не слід цього поширювати на такі дієслова, як удягти — удяг, тягти — тяг і т. ін.
Усі вказані правила на те, коли й які саме о й е переходять у і, коли не переходять, звичайно, не можуть обхопити геть усієї мови, усіх слів і всіх форм їх. У мові є, напр., багато слів і форм, де буває і, що ніколи не чергується з о, е, багато о, е в закритих складах, що ніколи не випадають і т. ін. Деякі з них цілком пояснюються наведеними правилами, деякі зовсім і не стосуються до цих правил. Так, -ів у родовому відмішку множини багатьох іменників (волів, братів, учителів...), -ім у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого та ніякого роду (на гарнім, у тім...), -ій у давальному — місцевому однини прикметників жіночого роду (білій, у тій...) завсіди з старих о, е в закритому складі; не тяжко зрозуміти в світлі наведених правил і такі випадки, як кроков, церков, литовський, московський (тут о, бо воно ж випадне: як кроква, церква, Литва, Москва). У цілому ряді закінчень та наростків у закритих складах буває о, е, бо вони з старих глухих (столом, волом, конем, полем, шапочка, сонечко...). Іноді випадні з походження о й е (себто ті, що з глухих) не випадають при словозмінах (надто тоді, коли через це стався б важкий для вимови збіг приголосних) мудрець — мудреця, чебрець — чебрецю, дощ — дощу, тесть — тестя тощо, але також і рот — рота, лоб — лоба, мох — моху і деякі інші.
Як старовина, підо впливом колишніх записів іноді в прізвищах заховуються о, е там, де в живій мові і, напр.: Артемовський (але село Артемівка, артемівськпй, Котляревський (хоч кітляр, кітлярів). тощо.
Нарешті треба знати, що в українській мові ще є і, що не чергується з іншими голосними, це те, що вийшло з колишнього „ятя“: ліс, у лісі, відро, сім'я, міленький, пісок, дрімати, тріщати, берімо тощо.
І наостанці слід указати, що ще і в українській мові і на місці випадного о. Це і буває в приростках: зібрати (порівн. зберу, підігнати з твердим д (порівн. піджену), розіслати (порівн. розстелю) і т. ін. Це виникло з того, що колись були приростки з о на кінці (по-, до-), з ъ на кінці (изъ, подъ-) і зовсім без голосного (роз-), і що вони згодом позмішувалися, попереплутувалися. Повинно було б бути, напр., піймати, спіткнутися, зобрати, зогнувся, розбрали і т. ін. Тепер же це все поперемішувалося, і ми звичайно кажемо зібрався, зігнутись, розібрав, підігнув, обізвався, надіб'єш, відіткни, навіть позіходилися (у відкритому складі), а проте в певних формах завсіди о: поспати, потру, помну, погнулись, пождати тощо. Чимало слів є в українській мові таких, де ще й досі вживають тут то о, то і: достану і дістану, порвали і пірвали, зосталися і зісталися тощо. У Заахідній Україні більше вживають на і, на Наддніпрянщині на о. Так само і в прийменниках: зо мною і зі мною, надо мною і наді мною, зо Львова і зі Львова тощо.