Нотатки мандрівника/„Армія порятунку“

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нотатки мандрівника
Ол. Досвітній
„Армія порятунку“
Книгоспілка, 1929
„АРМІЯ ПОРЯТУНКУ“.

Ви хочете знати, що таке „Американська армія порятунку“? Звичайно, рятувати людину може тільки та країна, що в свій час рятувала цілі нації. Хіба не Америка врятувала Чехію? Хіба-ж не вона врятувала Філіпінців, Гавайців, etc.?!

Ось дивіться!

Невеличкий загін душ двадцять чвакає бруком. Спереду кілька музик в американськім військовім одязі, а за ними кільканадцять душ цивільних каптанчиків. Ви бачите з їх вигляду, що це люди, яким треба, аж кричить, ті десять корон, що одержить кожен з них за участь у поході…

Загін ведуть: обермайстер у військовім і ватажок армії з виглядом мумії і очима напівбожевільного фанатика… одним словом індивід місіонера з п'єси „Седі“… Але „армія“ вже на майдані, вона вже спинилася, утворила коло, музика завила жахливою мелодією. Обермайстер розкладає стілець і за хвилинку над головами „армії“ вже випросталась постава „мумії“. Гнилий рот випльовує патетичні англійською мовою слівця, а коли він часом передихує, обермайстер урочисто перекладає їх на зрозумілу чехам мову; а музика підхоплює їх своїми „мажорними“ звуками, такими мелодійними, ніби це концерт верблюдів, осляче скіглення, собаче виття й кішаче нявкання, навпридачу з барабаном, що гупає, як той прач на річці…

Не диво, що біля такої „вистави“ поволі збирається публіка, вільна від праці, публіка, якій однаково, де згаяти час. Такі видовища особливо приваблюють „фацетів“, що протиснувшись у натовп, непомітно для стороннього ока, „переморгуються“ один з другим краєчками губ та ледве помітним кивком голови, ніби кажучи:

— Почекай-но, не поспішай з кешенями… хай більше люду набереться…

Але ось ззаду натовпу спинилося кілька молодих дівчат. Їм весело. Вони пирскають і дражливо гукають в такт патетичної промови обермайстра.

Їх веселе пустування захоплює глядачів… Чується безпричинний регіт… До реплік дівчат хтось кинув гостре слівце, стає весело…

— Ото-б посадити його на димар нашого заводу. А в оту зелену мумію встромити дудочку та надути… чудовий балон для зельтерської вийшов-би…

— „Вони спасуть ціле людство?“ Чи ти ба!

Публіка потроху рухає плечима… Де-хто плюнув на бік, зневажливо кивнувши очима на обермайстра. Натовп потроху розходиться.

Комсомолки раптом замовкли і над натовпом залунало їх дружнє:

— Ду-ри-сві-ти! — Гримнувши це, вони теж посунули геть…

Їх здвінкі голоси пронизали натовп, публіка, що певне й сама не розуміла, чого вона стоїть, засоромлена, почала хутко розходитися…

Ватажок безтямно повів навкруги телячим поглядом, а обермайстер, бачучи халепу, моргнув до музики… „грай, мовляв, визволяй“…

А насупроти автомат-їдальня. Спорожнюються крутілки з бутербродами, пирскає в шклянки пиво, гарячі ковбаски хутко зникають у пельках їдців.

Проте на столиках лишаються шкурки од ковбас, шматочки хліба, кістки, обгризені головки риби, а на споді шклянок краплинки пива.

Кілька людей непомітно для похапливих їдців — згрібають недогризки, зливають рештки пива докупи й притиснувши обличчя в куточок, щось ворожать над тією поживою…

Де-ж армія рятунку? Адже то голодні батьки сімей, — щоб не подохнути з голоду, їдять ті недогризки — шкурки од ковбас, кістки од риби, обережно загортаючи кращі" шматочки в папірець… додому, для діток… для сім'ї.

Ці здорові люди не мають роботи.