Перейти до вмісту

Обрії/І як зійде кривий молодик

Матеріал з Вікіджерел
Обрії
Д. Фальківський
«І як зійде кривий молодик…»
Київ: «Маса», 1927

 І як зійде кривий молодик
На прибитій ногами стерні, —
Тільки серця сполоханий крик
Нагадає минуле мені…

Все пройшло, проминуло давно
Наче тінь, наче сон, наче мить, —
Та чомусь не забулось воно
І від спогадів серце болить.

О, часи мої, скорбні часи!
Червонійте як рани навік…
І спадайте в краплинах роси
На прийдешні століття нові.

Це-ж для них на жертовник часу
Стільки мук і невтішних ридань…
Хай століття нові принесуть
Яриною засіяну дань…

Може в ній, як у полі огні,
Наші сльози і кров зацвітуть, —
Та ніколи, ніколи мені
Моїх ран, моїх днів не забуть,

Не забуть, як стояла вона
Коло чорної ями тоді,
А навколо бліда тишина

Допрядала проміння бліді.

Хоч-би слово зірвалося з уст!
Хоч-би тінь непокори лягла!
Тільки серця надламаний хруст
І в очах невиразна імла…

Хто вона і за що — не питав,
Бо любив без вагання і слів
Ще тоді, як у синіх житах
Випадково в запіллі зустрів.

І так дивно здавалось мені,
Що я сам… моя власна рука
Ці зав'язані очі сумні
Розстріляє ударом курка…

Все пройшло, проминуло давно,
Наче тінь, наче сон, наче мить.
Тільки спогадів буйне вино,
Тільки серце ще й досі болить.

А коли перебіг молодик,
Ніби срібний дзвінкий водограй —
Синій вогник до ночи приник
Та дитяче розгублене: — Ай!

І хотілось до болю тоді
Закричати на всесвіт: — Агов!

Прощавайте, літа молоді,
І розстріляна перша любов!

О часи мої, скорбні часи!..
Наче сон, наче мить, наче тінь…
Хай у вашій кривавій росі
Ярина для нових поколінь

Може в ній, як у полі огні,
Наші сльози і кров зацвітуть, —
Та ніколи, ніколи мені
Моїх ранених днів не забуть.

І як зійде кривий молодик.
Наче срібний дзвінкий водограй,
В моїм серці ще й досі той крик,
Те дитяче розгублене:
 — Ай!