Одержима

Одержима

• • • (Драматична поема)

I

Берег понад озером Гадаринським*. Далеко на горизонті ледве мріють човни коло берега і чорніє люд, що хмарою заліг далекий берег. Міріам, "одержима духом", в глибокій тузі блукає поміж камінням понад берегом, далі зіходить на шпиль скелі і дивиться не на берег, а в глибину пустелі, вона бачить там когось удалині.

М і р і а м

Він там, він все сидить так нерухомо,

як те каміння, що навколо цього.

Над ним - мені здається, я те бачу, -

нависли думи хмарою важкою,

от-от з них стрілить ясна блискавиця

і цілий світ осяє. Ох, коли ж,

коли вона розіб'є темну хмару?

Хоч би мене убила блискавиця,

я прагну, прагну, щоб вона злетіла,

щоб хоч на мить чоло те просіяло.

Годівлю дав юрбі, тілам і душам,

пасе думок отари незчисленні.

Нема їм впину, а йому спочинку…

Який він одинокий, Боже правий!

Невже йому не можна помогти?

Невже він завжди буде одинокий?

"Месія прийде в славі світ судити" -

так сказано в пророцтві, більш нічого.

І правда, й милосердя - все для світа,

а для Месії що? Чи тільки слава?

"Війна і звада, смерть, недуги зникнуть,

мир буде на землі і щастя в людях..."

А для Месії? - знову "слава в вишніх"?

І тільки слава? О, яка ж то кара

Месією, що світ рятує, бути!

Всім дати щастя і нещасним бути,

нещасним, так, бо вічно одиноким.

Хто міг би врятувать його самого

від самотини, від страшної слави?

(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь.)

Чого ж се я слідом за ним блукаю?

Чого? Сама не знаю. Певне, дух

мене сюди завів на певну згубу,

Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще,

ніж в іншім місці. Я загину тут,

я вигострила погляд у пустині,

мов соколиний зір, - все виглядала,

чи він хоч не подивиться на мене?

Не подивився і не обернувся...

Занадто вже буйна була надія!

Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

(Розхитуючись, як ті, що голосять на гробі, співає стиха тужливу східну пісню, довго, без слів.)

Про се співати можна, а сказати

слів не стає.

(Співає знов.)

Яка була юрба

за ним, як він ходив по Галілеї**.

І кожний встиг торкнути хоч одежу,

хоч край плаща Месії, тільки я

торкнути не посміла, бо нічого

просить не мала в нього: ні здоров'я

ні страви на безхліб'ї. Я не знаю,

чого я йшла з юрбою…

(Співає знов.)

Він нікому

не відмовляв потіхи і поради.

Кому що бракувало, він давав.

(Співає.)

А що ж мені бракує? О Месіє,

ти, може, знаєш?!

Незамітно для Міріам Месія наблизився до неї з-за скелі, надійшовши з пустині, і схилився над нею.

М е с і я

Знаю, Міріам!

М і р і а м

(жахнулась)

Учителю!

М е с і я

Не бійся, жінко, спокій

я хочу дать тобі.

М і р і а м

О, я не хочу,

не хочу я спокою!

М е с і я

(лагідно і разом суворо)

Міріам, Се дух в тобі говорить. Чом не хочеш?

Спокою прагне всякий.

М і р і а м

Але ти,

Учителю, покинув той спокій,

що був у тебе в тихім Назареті***.

М е с і я

Ти дорівнятись хочеш…

М і р і а м

(з поривом)

Ні, Месіє, я не рівняюся до тебе, ні!

Я знаю те, що я нещасна жінка.

М е с і я

Так нащо ж ти зрікаєшся спокою,

єдиної потіхи всіх нещасних?

М і р і а м

(з раптовою одвагою)

Бо ти його не маєш, Сине Божий!

М е с і я

Яке тобі до мене діло, жінко?

Міріам, знищена, збентежена, закриває лице покривалом і повертається йти геть.

М е с і я

Стій, Міріам, скажи, ти в мене віриш?

М і р і а м

(не одкриває лиця)

Я вірю, що ти Божий Син, Месіє,

і всім, окрім мене, даси рятунок.

М е с і я

Усім, крім тебе, жінко?

М і р і а м

Ти сказав.

М е с і я

Я не сказав того.

М і р і а м

Та я те чула.

Прости, Учителю, я мушу йти.

(Відступає.)

М е с і я

Куди ти йдеш?

М і р і а м

Не знаю. Так, на безвість.

М е с і я

Чого ж ти йдеш?

М і р і а м

Бо мушу йти.

М е с і я

Навіщо?

М і р і а м

Ти знаєш. Ти - Месія! Я не знаю.

М е с і я

Зостанься тут.

Міріам мовчки спиняється.

М е с і я

Скажи мені, ти чула,

що говорив я людям?

М і р і а м

Так, Месіє.

М е с і я

Ти прийняла мої слова?

М і р і а м

Ніколи

я не забуду їх.

М е с і я

І вслід їх підеш?

М і р і а м

Вони слідом за мною підуть всюди,

волаючи: "Ти йдеш в неправу путь!"

І, мов на жар пекучий, наступати

я буду на слова твої огнисті, -

сліди мої від них криваві будуть.

М е с і я

Уперта річ твоя, ти мов рабиня,

що знає волю пана і не слуха.

Таких рабів сувора кара жде.

М і р і а м

(падає навколішки)

О горе! Впала вже на мене кара,

і вже її ніхто не здійме з мене!

М е с і я

У тебе мало віри. Якби ти

хоч зерня віри мала…

М і р і а м

О, я вірю,

без краю вірю в тебе, Сине Божий,

та я не вірю в себе! Я не вірю,

щоб я могла твої слова прийняти.

М е с і я

Таке смирення гірше від гордині.

М і р і а м

О, сто раз гірше, я те добре знаю,

і з того розпач мій.

М е с і я

Ти не наводь

обмови зайвої на власну душу, -

такою чорною вона не може бути.

М і р і а м

О ні, Учителю, вона чорніша,

ніж хата-пустка, що після пожежі

чорніє порожнечею. Вода

твоїх речей, цілюща та живуща,

душі моєї вигоїть не може.

Вода боронить від огню живого,

згорілу ж хату дарма поливати.

М е с і я

Та що тобі спалило душу, жінко?

М і р і а м

Не знаю: чи ненависть, чи любов.

М е с і я

Кого ж ненавидиш ти?

М і р і а м

Ворогів.

М е с і я

Своїх?

М і р і а м

Твоїх.

М е с і я

Я їх казав любити.

М і р і а м

А я люблю… не їх.

М е с і я

Вони для тебе,

як і для мене, ближні.

М і р і а м

Але я

від них далека, наче від єхидни.

М е с і я

Вони не відають, що творять.

М і р і а м

І єхидна

несвідома, а всяк її розтопче,

як стріне на шляху.

М е с і я

Якби єхидна

могла покинути свою отруту,

вона була б не гірша від голубки.

М і р і а м

Але вона отрути не покине.

М е с і я

Про Царство Боже на землі ти чула?

М і р і а м

Та я ж тепер ніде його не бачу.

М е с і я

Ти дивишся й не бачиш, маловірна.

М і р і а м

О так, не бачу! Світло твого духа

мене сліпить. Чим ти мені ясніше,

тим душі ворогів мені темніші,

тим менш єхидна схожа до голубки.

Не маловірна я, занадто вірю,

і віра та мене навік погубить.

Я вірю, що ти світло - і такого

ся темрява до себе не приймає?

Я вірю, що ти слово - і такого

отой глухорожденний люд не чує?

Їм, може, треба іншого Месії?

Їм, може, Сина Божого не досить?

М е с і я

Вони сліпі, вони ще не прозріли,

самого слова мало їм для віри,

їм треба діла.

М і р і а м

Ти творив дива!

М е с і я

Творив дива ще тільки над водою;

сього не досить - треба крові.

М і р і а м

(з жахом)

Крові?

Чиєї крові, Вчителю?

М е с і я

Моєї.

М і р і а м

Хай їм вона на голову впаде!

М е с і я

Не проклинай, вертається прокляття

на того, хто сказав його.

М і р і а м

Нехай!

Я знаю се, проклята я навіки,

бо я любить не вмію ворогів.

О, кожний тихий усміх фарисея

для мене гірш від скорпіона злого.

Мені бридка не так сама отрута,

як все оте гнучке, підступне тіло.

Я вся тремчу, коли його побачу.

В моїх очах я чую зброї полиск,

в моїх речах я чую зброї брязкіт,

так я узброєна в свою ненависть,

як вартовий коло царської брами,

що радий вихопить на кожного свій меч,

хто тільки зле замислить на владаря.

М е с і я

Чи ти й мене ненавидиш так, жінко?

М і р і а м

(з докором)

Учителю!

М е с і я

Ти, може, скажеш - любиш?

М і р і а м

Ти се сказав.

М е с і я

Я так сказав: хто мовить,

що любить Господа, а брата ненавидить,

неправда то.

М і р і а м

Хіба ж і той не любить,

хто душу віддає?

М е с і я

Що значить, жінко,

віддати душу?

М і р і а м

Значить - буть готовим

загинуть за любов.

М е с і я

То се ж би звалось -

віддати тіло. В тім душі нема.

М і р і а м

А хто покине батька, матір, браття,

все рідне, любе, все, чим жив він досі,

для іншого - невже і той не любить?

М е с і я

Хто зрікся всього, а себе не зрікся,

не любить той.

М і р і а м

О Господи, якої

ти жертви хочеш?

М е с і я

Жертви я не хочу,

любові тільки.

М і р і а м

Мушу всіх любити?

М е с і я

Так, всіх.

М і р і а м

Усіх, крім тебе, - се можливо.

Але тебе і всіх - се понад силу.

Та за що ж, за що ж маю їх любити?

М е с і я

Недовірки питають тільки "за що?"

М і р і а м

О, як недовірки любити вміють!

Як поломінь, палка у них любов!

М е с і я

А та любов, що я від тебе хочу,

повинна буть як сонце - всім світити.

М і р і а м

О, що мені робить? Немає сонця

в моїй душі. Ніч, ніч, понура ніч.

М е с і я

Ще, може, зійде сонце і для тебе.

М і р і а м

(з раптовою надією)

Учителю! чи ти мені позволиш

пролити кров мою?

М е с і я

За кого? За людей?

М і р і а м

Ні, не за їх!

М е с і я

То нащо проливати

даремне кров?

М і р і а м

А може, недаремне?

А може, кров'ю викупить я зможу…

М е с і я

Кров без любові викупить не може.

М і р і а м

Якби ти хтів прийнять від мене викуп,

щоб не лилась твоя святая кров!

М е с і я

Ти хочеш викупить мене?

Міріам потакує мовчки головою.

М е с і я

Даремне!

М і р і а м

Нехай даремне! Та позволь загинуть

хоч не за тебе, то з тобою вкупі!

М е с і я

Ваалові**** дають даремні жертви,

я ж не приймаю їх.

М і р і а м

Месіє!

М е с і я

Ні, для тебе

я не Месія. Ти мене не знаєш.

(Відходить.)

Міріам зостається в пустині сама.

• Назва озера походить від міста Гадари (тепер Мукса) в Палестині, яке розташоване на його березі. Дія відбувається в Іудеї.
  • Галілея - північна частина Палестини.
    • Назарет - місто в Галілеї, в якому, за євангельською легендою, провів дитинство Христос.
      • Ваал - в релігії стародавніх народів Близького Сходу язичеський бог, культ якого був пов'язаний з людськими жертвопринесеннями.

II

Гефсіманський сад*. Дванадцять учеників сплять непробудним сном. Месія молиться. Міріам нишком крадеться попід садовим муром, стає в найглибшій тіні, звідки їй видко Месію в місячному світлі.

М е с і я

(до учеників)

Спите? Не спіть! Моя душа сумна

до смерті...

Ученики не озиваються, сплять.

М і р і а м

(до себе)

Боже! знов він одинокий,

ще гірше, ніж в пустині! Сії люди

твердіші від каміння… Он отам

лежить той ученик, що - люди кажуть -

Учителю з усіх їх найдорожчий,

а спить він, як і всі, - твердіше, може,

бо наймолодший… Я одна не сплю,

я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,

та я німа, як мур оцей, не видна,

як сяя тінь, так, мов я не людина,

так, наче в мене і душі нема…

6Я приступлю до нього…

(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)

Ні, не смію...

Він знову скаже, як тоді сказав:

"Яке тобі до мене діло, жінко?"

Що ж я йому скажу? Моя душа

тепер чорніша. Я тепер не тільки

до ворогів його ненависть маю,

але й до друзів. О, до сих ще більшу!

Ви, сонне кодло! Світло опівночі

не будить вас? Вам заграва кривава

очей лінивих не здола розплющить?

Бодай вам вічний сон наліг на груди

і зморою душив вас без кінця!

Мені сто раз від вас миліші гади,

бо в них таки, либонь, тепліша кров.

(З відразою одвертається від сонного товариства. Дивиться на Месію, прислухається.)

Про що він молиться?

М е с і я

(впівголоса)

Нехай мине

ся чаша…

М і р і а м

Саваоф! чи й ся молитва

в сю ніч твого престолу не досягне?

Вовкам даси ти на поталу сина?

М е с і я

Але хай буде так, як ти бажаєш,

а не як я…

М і р і а м

Сам Вельзевул, напевне,

почув би милосердя.

М е с і я

(до учеників)

Ви спите?

Не спіть! моя душа смутна до смерті!

М і р і а м

Каміння у пустині відкликалось

потрійною луною, але сі

не обізвуться, ні, дарма надія!

Я обізвусь... Який злий дух тримає

мої слова? Учителю! Єдиний!

О світочу моїх очей! Невже ти

не бачиш, як я гину тут від туги,

від болю, від тривоги? І нічим,

нічим потішити тебе не можу!

...Я обізвусь… Ні, голосу не стане.

Коли ж і стане, дико забринить,

немов шакала голос опівночі,

бо туга стиснула за серце... Я не можу,

не можу бачити сього! Прощай!..

Ох Міріам, ти проклята від Бога!

(Так само незамітно для Месії, але швидко вибігає з саду.)

ІІІ

На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.

М і р і а м

Він їм простив. Він їм усім простив.

Вони те чули і на віки вічні

його слова потіхою їм будуть.

А тільки я не прощена зосталась,

бо я не можу їм простить за нього.

Я всіх і все ненавиджу за нього:

6і ворогів, і друзів, і юрбу,

отой народ безглуздий, що кричав:

"Розпни його, розпни!" - і той закон

людський, що допустив невинно згинуть,

і той закон небесний, що за гріх

безумних поколіннів вимагає

страждання, крові й смерті соромної

того, хто всіх любив і всім прощав.

Умер він, зраджений землею й небом,

як завжди, одинокий. А тепер

я тут сиджу, як завжди, одинока,

даремні сльози ллю і проклинаю

все те, що він любив, і з кожним словом

все більш надію трачу на рятунок.

І вічно, вічно буду одинока

на сьому і на тому світі. Так,

ніколи не скінчиться темна туга

і вічно буде жаль палити серце.

Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,

що тричі одрікалися від нього,

і та родина, що ніколи в ньому

не бачила пророка; прийдуть, здіймуть

його з хреста, - бо вже ж він неживий

і більше мучитись за них не може, -

покроплять млявими слізьми й лагідно

спов'ють у хусти, понесуть покірно

під наглядом ворожих вояків,

сховають у печері й розійдуться.

А може, потім зійдуться докупи

тепленьким словом згадувать про того,

про кого за життя так мало дбали!

Ох, як би я тепер хотіла кинуть

отрутними словами їм в обличчя,

немов гарячим приском! Хай би очі

їм випекло, ті очі безсоромні,

що сміли тут дивитися на муку

того, чийого всі не варт мізинця!

Я знаю, що якби з'явилась я,

ненавистю спотворена в обличчі,

вони жахнулись би і запитали:

"Яке тобі до всіх нас діло, жінко?"

І я на те… що я на те сказала б?

Я б мусила мовчати, бо ненависть

не має голосу на поминках того,

хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе!

В той час, як всі громадою зберуться

згадать того, кого я так любила,

я буду всім чужа і одинока,

не признана ніким, бо сам Месія

не признавав мене... О Сине Божий!

Нехай в моїм житті все, все неправда,

та вір мені, що я тебе любила.

Чи ти гадав, - я не зреклась себе?

Зреклась! я прокляла себе і душу,

ту душу, що не хтів прийнять Месія

собі на жертву. Де ж ще більше горе,

як не могти віддать за друга душу?..

Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.

ІV

Майдан в Єрусалимі. Перебігають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами і нищечком, шпарко перемовляються по кілька слів, потім знов розходяться. Міріам повагом переходить майдан. Назустріч їй Йоганна, одна з прихильниць Месії.

Й о г а н н а

(до Міріам)

Мир, сестро, й радість!

М і р і а м

Радості і миру

не знаю я так само, як тебе.

Й о г а н н а

Прости, що зачіпаю незнайому,

але ж у нас така весела звістка.

М і р і а м

Що то мене обходить?

Й о г а н н а

Всіх обходить!

Месія наш воскрес!

М і р і а м

(голосно)

Воскрес? Месія?!

Й о г а н н а

На Бога, сестро, тихше! ще почує

хто з люду й донесе синедріону**.

М і р і а м

Ви боїтесь, коли б вам за Месію

кров не пролити так, як він за вас

пролив свою?

Й о г а н н а

Проллєм, як буде треба, -

тепер не час.

М і р і а м

Ти, жінко, чим торгуєш?

Й о г а н н а

Сказала б я, питання не до речі.

М і р і а м

А ти не знаєш, де тепер Месія?

На небі, певне?

Й о г а н н а

Кажуть, на землі,

між людом ходить.

М і р і а м

Отже, в вас надія,

що є кому і вдруге кров пролить,

як прийде знову час!

(Гірко сміється.)

А я не вірю,

щоб він воскрес, бо ви того не варті!

Й о г а н н а

Він не вважав, чи вартий хто, чи ні.

М і р і а м

Се правда! він ніколи не вважав

на те, що з вас ніхто його не вартий.

І все-таки не вірю, що воскрес він.

Й о г а н н а

Але ж він сам пророкував про те!

М і р і а м

Для сеї самої юрби воскреснуть?

На се, либонь, не стало б і Месії!

Й о г а н н а

Здається, помилилась я, бо ти,

як бачу, не прихильниця його.

М і р і а м

Прихильних мав він досить і без мене.

Йоганна зо страхом ховається в поблизький гурток.

М і р і а м

(їй услід)

Не бійсь! не розкажу синедріону,

бо він для мене не миліш, ніж ти,

хіба однаково ненависний.

(Близько проходить старий галілеянин. Міріам звертається до нього.)

Що, батьку,

чи правду кажуть, що воскрес Месія?

С т а р и й

Так правда, як і те, що він пролив

за всіх нас кров свою святу, невинну.

М і р і а м

Він не за всіх пролив. Неправда, значить.

С т а р и й

Як не за всіх!

М і р і а м

За мене вів ні краплі

не проливав.

С т а р и й

А, ти не віриш в нього…

(Хоче й собі сховатись у гурті.)

М і р і а м

Я вірю в нього!

(Старий спиняється.)

Вірю більш, як ти,

більш, як усі ви.

С т а р и й

То приходь сьогодні

до нас на збір.

М і р і а м

(з відразою)

Щоб я до вас прийшла?!

Ховатися по норах вкупі з вами?

Мені при вас нема чого робити:

у мене на чолі немає плями!

С т а р и й

А в кого ж є?

М і р і а м

У вас, у всіх у вас!

Усі ви допустили, щоб Месія

кривавий викуп дав за ваші душі.

І вам прийнять його було не тяжко?

Віддячились ви, правда, хто сльозою,

хто щирою до ворогів любов'ю...

С т а р и й

Він сам казав нам ворогів любити.

М і р і а м

А ви й зраділи! так вам безпечніше:

душа врятована та й тіло не загине!

С т а р и й

(з острахом)

Хто ти така?

М і р і а м

Я? "Одержима духом"!

С т а р и й

Благай Месію, щоб зцілив тебе

і визволив від того злого духа

святою силою своєї крові й тіла.

М і р і а м

Щоб визволив мене ціною крові?

Своєї крові? Та невже ти, діду,

гадаєш, ніби я себе ціную

дорожчою, ніж чиста кров його?

Так слухай же: чи в огняній геєні,

чи в темряві без краю доведеться

мені на вік віків з душею пробувати,

та радощі моєї не зруйнує

сам князь темноти, радощі від того,

що на мені не важить кров Месії,

що він її за мене не пролив

ані краплини.

С т а р и й

Як могло те статись?

М і р і а м

Ненависть врятувала від гріха.

С т а р и й

Кого ж ненавидиш?

М і р і а м

Всіх вас, себе і світ.

С т а р и й

За тебе теж пролита кров, та дармо,

бо ти не прийняла святого дару.

М і р і а м

І не прийму! бо я не Астарот***,

щоб мала кров приймати в подарунок.

Непримітно підходить слуга синедріону і а ним римський преторіанець****.

С л у г а

Про що говорите?

С т а р и й

(заминаючись)

Це, бачиш…

М і р і а м

Про Месію!

С т а р и й

Зовсім ми не про теє розмовляли.

П р е т о р і а н е ц ь

А хто ж то, дівчино, отой Месія?

Поки преторіанець і слуга слухають Міріам, старий галілеянин ховається між людьми.

М і р і а м

А той, що ви недавно розп'яли,

ви знаєте, він цар був іудейський.

Тепер він знов по всій країні піде,

бо він воскрес, воскрес у новій славі!

Нехай там стережуться цар, і цезар,

і весь синедріон, пекельна рада!

П р е т о р і а н е ц ь

(хапає її за руки, киває на слугу)

А дай шнурка, ми спутаємо кізку,

щоб не брикала дуже.

М і р і а м

Що? в'язати?

(Зручно нахиляється, бере камінь і пускає в голову слузі.)

Хоч одного, та все ж покарбувала!

Її знов хапають за руки, скручують і в'яжуть. Слуга одною рукою обтирає кров, а другою помагає в'язати Міріам.

М і р і а м

Хотіла б я всю вашу кров пролити,

віддячити за жертву!

П р е т о р і а н е ц ь

Що ж та жертва,

коли ви кажете, що він воскрес?

М і р і а м

Так що ж? Хіба минає все минуле?

Він пережив три вічності в три ночі,

прийняв три смерті. Чи тепер, воскресши,

забуде він страждання, зраду, смерть?

Простити може, а забути - ні!

О, будьте прокляті!

С л у г а

Хто?

М і р і а м

Всі ви! Цезар,

синедріон, і цар, і весь народ!

Тим часом на майдані гурти потайних прихильників Месії зникли, а надбігла юрба іудеїв, фарисеїв та саддукеїв*****, почувши гомін на майдані.

С л у г а

(кричить до народу)

Гей, слухайте, вона нас проклинає!

Г о л о с и в юрбі

Що? Що тут? Хто ся жінка? Що їй треба?

За що її зв'язали? Зрада? Змова?

М і р і а м

Я проклинаю вас прокльоном крові!

С л у г а

Що суджено кленучому?

Г о л о с и в юрбі

Каміння.

Люди вибирають каміння і з диким ревом кидають на Міріам.

М і р і а м

Месіє! коли ти пролив за мене…

хоч краплю крові дарма… я тепер

за тебе віддаю... життя... і кров…

і душу... все даремне!.. Не за щастя…

не за небесне царство... ні… з любові!

(Падає під градом каміння.)

1901 р.

• Гефсіманський сад - місцевість біля Єрусалима в Палестині.
  • Синедріон - найвища рада в стародавньому Єрусалимі, яка складалася з єврейської аристократії та духовенства. Виконувала релігійні, урядові та судові функції.
    • Астарот (Астарта) - в міфології стародавніх народів Близького Сходу язичеське божество, якому приносили в жертву людей.
      • Преторіанець - в стародавньому Римі воїн привілейованої імператорської гвардії.
        • Фарисеї та саддукеї - релігійно-політичні угруповання в стародавній Іудеї. Фарисеї виражали погляди більш демократичних, торгово-ремісничих верств, саддукеї --аристократії й вищого духовенства.