Ой нічка то тиха. Думка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ой нічка то тиха. Думка
Осип-Юрій Федькович
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

<poem>Ой нічка то тиха, ой нічка то мила!.. Зорниця в зорницю по небі світила, А я си при мурі на лавочку сів Та й оком сльозавим докола повів.

І хто ж мені того на світі закаже, Як сонце загасне, як нічка наляже, Аби я потиху на лаві не сів Та й оком сльозавим докола не вів?

Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, Мантра ми широка - полами утерся. Аж виджу - при мені хтось близенько став, Та й плакав зо мною, зо мною думав.

То брат мій, товариш - о, щиро мня любить! - Та й каже до мене - не каже, голубить: «Чого ж ти, мій друже, на лавиці сів Та й оком сльозавим докола повів?»

«О брате мій, брате, як можеш питати, Чого ми боліти, чого ми думати? Вшак знаєш, що-м козак, вшак знаєш, що-м пан, А люди всадили на мене кайдани».

І брат не говорить, і місяць не гріє, І серденько тужить, і серденько мліє... О бідна головко, де діну біду!.. Хіба я поволі до хати піду.