Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Знак м’якшення (ь) § 31.

Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Знак м’якшення (ь) § 31.

Уживання на письмі знака м’якшення в українській мові не завсіди виправдується вимовою, як також і навпаки – його іноді бракує на письмі там, де жива вимова приголосного перед іншим приголосним ніби його вимагає.

Отож треба запам’ятати поперше ті сумнівні випадки, коли ь треба ставити, а подруге ті сумнівні випадки, коли ь не слід писати.

1. Знак м’якшення пишеться після л перед іншим приголосним (тільки не між двома л) майже в усіх українських словах за винятком тільки групи лк (лч, лц) та лн, отже не тільки в таких випадках, де л вимовляється м’яко, як гультяй, рибальський, пальця, цегельня і т. ін., а й у таких, де воно вимовляється інак, як от пальцем, кільце, невільник, більший, пальчик, ковальчук, недбальство, вільний, загальний, щільно... (див. § 9).

Щодо відсутности ж ь у групі лн, то це буває тільки в наростках -ално, -илно: пужално, істичилно, грабилно і т. ін. (де така самісінька вимова, як і в сильно, щільно, тощо), а далі і на заступилні...

Через донедавню неусталеність нашого правопису, а також і не завсіди добру літературну вимову треба вказати на ще деякі ряди, коли треба ставити ь:

а) У закінченнях -ський, -цький, -зький, -сько (і вивідних: -ськість, -цькізм...); сільський, селянський, козацький, близький, видовисько і т. ін. Тільки в декількох словах пишемо -зкий, -ский, де й вимова інша: боязкий, баский, різкий, дерзкий, в’язкий, жаско, порский, гризкий.

б) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої відміни: пісень, Лубень, вишень... (але не після р).

в) Після ц: робітниць, кілець і т. ін.

г) У дієсловах, як принось, злазьте, тратьте, не сердься, виносься, сидить, беруть, беруться і т. ін.

2. Знак м’якшення звичайно не пишеться поміж пом’якшеними приголосними (крім тільки л – див. 1. та тих випадків, що зазначені в 3.) і взагалі поміж приголосними, коли за ними йдуть я ю є і ь: слід, світ, свято, стягти, злякались, дня, кість, сонця, пізнє, молодця, кінський, життя, волосся, гілля, ллється і т. ін. (вимовл. "сьвіт"...).

Знов же слід указати ще деякі випадки, коли ь не пишеться:

а) Після губних (б п в м), піднебінних (ш ч ж щ) і р (див. § 11).

б) Після н перед ж ч ш щ та -ство: менший, кінчик, віншувати, хорунжий, панщина, селянство і т. ін. (тут треба й вимовляти так).

в) У наростках -ално, -илно (див. 1).

3. Часто виникають труднощі щодо ь у зв’язку з словозміною, себто тоді, коли пом’якшеність приголосного виникає (або здається, що виникає) із зміною закінчення слова. У таких випадках треба пам’ятати таке просте правило: коли ь був у початковій формі слова, то він залишається і в усіх відмінах її, хоч би як вимовлялися приголосні, а коли його там не було, то й у відмінах його не треба ставити, хоч би це й перечило вимові, напр.: Галька – Гальці, але галка – галці, редька – редьці, але грудка – грудці, сторінка – сторінці, але сторінонька – сторіноньці, письмо – у письмі, але пасмо – у пасмі, кицька – кицьці, але гуска – гусці і т. ін., а так само заступилно – в заступилні...

Так само й у присвійних прикметниках на -ин, -ий: Галька – Гальчин, Наталка – Наталчин, донька – доньчин, дідько – дідьчий, Редька – Редьчин, Колодка – Колодчин, Кузька – Кузьчин, Мотузка – Мотузчин, Васька – Васьчин і т. ін.

Щождо л, то до всього сказаного за нього треба додати таке: у групі лч не пишеться ь, коли вона походить із лк не тільки в присвійних прикметниках, а й інших вивідних словах: горілка – горілчаний, спілка – спілчанин, спілчанський (порівн. спільний, суспільство тощо), галка – галченя, рибалка – рибалчик, рибалчити, рибалченко (порівн. рибальня, рибальство) і т. ін., але Галька – Гальченко, барильце – барильчина тощо.