Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Подвоєння приголосних § 19.

Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Подвоєння приголосних § 19.

Довгі приголосні, означувані на письмі звичайно двома літерами, в українській мові досить поширені, як от причинна (порівн. причина), у судді (порівн. у суді), оббутися (порівн. обутися), в картоплинні (порівн. в картоплині), завважити (порівн. заважити) і т. ін. Здебільшого довгі приголосні (на письмі подвоєні) повстали з коротких звичайних приголосних і з’являються вони в точно визначених умовах. Найголовніші випадки, коли в українській мові бувають довгі приголосні, такі:

1. Між голосними приголосний здовжується, коли за ним був колись ь: життя (колись "житье"), зілля (порівн. зело), весілля, знання, бобовиння, ходіння, волосся, безладдя, мотуззя, збіжжя, клоччя, піддашшя...; сіллю (порівн. солю), тінню, міддю, маззю, ніччю, розкішшю; суддя, стаття, рілля, браття, Ілля. В одному слові є у назвуці: ллю, ллється... (Іллю, іллється..., також лляти, лляє...).

Таким чином із наведеного правила вже ясно, що в таких самісіньких, як наведені, словах подвоєння не буде, коли поруч є другий приголосний: листя, пересердя, підзамчя, у щасті, старістю, смертю, харчю, нехворощю (себто нехворошчю) і т. ін. Так само не буде й на кінці: питань, облич...

Зовсім не подвоюються в таких, як указано, випадках, губні приголосні (б п в м) та р: безголов’я, струп’я, безхліб’я, пір’я, кров’ю, любов’ю, матір’ю і т. ін., але треба пам’ятати, що коли р у таких випадках іде після приголосного, то апострофа не треба ставити (бо тут і вимова того не вимагає): повітря, вістря.

Само собою зрозуміло, що коли від таких слів повстають нові вивідні слова, то в них подвоєння зберігається: гіллястий, життєпис, платтячко..., але пір’ячко, листячко...

Не слід тільки подвоювати приголосних у нових запозиченнях такого роду, як Вальян, барельєф, Мольер тощо.

2. Коли збігаються однакові приголосні приростка й кореня, або кореня й наростка чи закінчення: оббити, піддержати, розброєний, ззаду, заввишки, нісся, ознайоммо тощо.

Зокрема чимало слів є, де корінь чи пень кінчається на н, а далі йде наросток -ний, -ній, -ник, -ниця: соя – сонний, ранній, осінній, причинний, невпинний, винний, безвинний, годинник, кінний, старовинний, письменний, баштанник і багато інших.

Але не слід писати подвоєних приголосних у таких випадках як от отой, оцей, отут, отак, отам, отепер, отоді, бо інше значіння мають такі написи, як от той, от цей, от тут тощо (порівн. "Отой чоловік гарний" і "От той чоловік і каже").

3. У наросткові -енний у збільшених прикметниках: здоровенний, страшенний, силенний, численний тощо, а також із аналогії до них і в деяких прикметниках дієприкметникового походження, як от незліченний, незчисленний, нескінченний, невблаганний, недозволенний, спасенний тощо.

Тільки ж у звичайних дієприкметниках ніколи не слід писати подвоєного н: роблений, казаний, писаний, заборгований (заборгованість) тощо і так само в прикметниках із них (із іншим наголосом): пече́ний, варе́ний, коха́ний, свяче́ний... і вивідних іменниках: вареник, мученик, кришеник...

Таким чином беручи на увагу попереднє правило (2), треба розрізняти словотвори прикметникового і дієприкметникового характеру:

неприпинний – неприпинений

заборонний – заборонений

змінний – змінений

охоронний – охоронений

причинний – причинений тощо.

4. Дуже зрідка буває подвоєння в окремих словах (не в певних рядах) як от ссати, ввесь, овва, Ганна, панна, манна, ванна, бонна, вілла, тонна (але в чужих словах звичайно подвоєння не зберігається: кляса, територія і т. ін. – див § 128).

Про такі, як Туреччина, гайдамаччина, доччин – див. § 22.