Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Поділ іменників § 33.

Олекса Синявський. Норми української літературної мови/Поділ іменників § 33.

Із таблиці відмін (стор. 40 – 41) знати, які саме характерні відзнаки кожної відміни і кожної групи першої відміни. До другої відміни, як бачимо, належать тільки іменники ніякого роду з наростками -ят-, -ат-, -ен-, до третьої тільки іменники жіночого роду на приголосний, а всі інші до першої. Зате перша відміна, що охоплює дуже багато іменників із різними закінченнями і всіх трьох родів, поділяється ще на три групи – тверду, мішану й м’яку. Досить пильно придивитися до самих закінчень у таблиці і збагнути те, що приголосні в стовпцях 1. відміни визначають останню літеру в словах, а голосні (з -) закінчення, щоб зразу ж побачити, що, напр., мішана група супроти твердої й м’якої відрізняється насамперед тим, що до неї належать геть усі іменники на ж ч ш щ дж (чоловічого роду), же че ще (ніякого роду) й жа ча ша ща джа (жіночого роду), а також тим, що в них завсіди в закінченнях е й і відповідно до о й и твердої групи. Це її найвиразніші дві риси, хоч цим і не вичерпується все (р). М’яка група – це іменники з м’якими приголосними в закінченні (ль нь дь... в чоловічому роді, ля ня дя... в жіночому роді, ння ття жжя... в ніякому роді) та з е і я ю відповідно до о и а у твердої (а перед е приголосні тверді, тим то до цієї групи належать і іменники ніякого роду з твердим приголосним перед е).

Щодо самих закінчень, характерних для кожної групи 1. відміни, то вони такі:

тверда група о и а у

мішана " а у

е і 

м’яка " е і я ю

З цього ясно, щo мішана група наполовину тверда, наполовину м’яка.

Та хоч і які виразні ознаки кожної відміни іменників, все ж із самої таблиці ще не завсіди можна добрати, куди, до якої саме групи належить якийсь іменник. Подекуди вагання може бути навіть щодо групи. Найбільша трудність у цім за іменниками чоловічого роду на р, що, як видно й з таблиці, бувають і твердої, і мішаної, і м’якої групи першої відміни, а до того ще й третьої відміни жіночого роду.

Звичайно, й подані зразки відмінювання не охоплюють всіх форм усіх іменників української мови.

Це ускладняється ще й тим, що в мові чимало іменників недостатніх, себто з неповними формами. Сюди належать не тільки такі іменники, що не мають або множини (напр., Дніпро, чорнило, крига), або однини (напр., обжинки, ножиці, ясла), а й такі, що вживаються лише в формах деяких відмінків. Напр., невідмінні чужомовні слова (сальдо, тріо, турне, купе – такі слова без прикметникових додатків або керівних дієслів звичайно сприймаються як назовні відмінки однини). З чисто українських можна навести міць, що, крім назовного та знахідного відмінків однини, вживається ще тільки в формі орудного однини (міццю). Від зовсім невживаного іменника жіночого роду "гілля́" існує тільки форма родового однини в виразах "одірватись од гіллі́", "од гіллі́ відчеплений" тощо (порів. рілля – ріллі, суддя – судді...). Іменники жіночого роду з наростком -інь типу глибінь, височінь вживаються ще тільки в формах орудного відмінку однини (див. § 99 ). Від іменника честь (чести...) існує ще форма родового шти в виразах "ні шти, ні віри" тощо: У виразах "з відома", "без відома", "до відома" маємо форму родового відмінку від невживаного в інших відмінках іменника "відомо" (пор. добро, зло, благо). Іменники жіночого роду з наростком -ина типу зернина, рибина, людина, дитина (див. § 99 ) у множині звичайні лише в формі родового відмінку в сполученнях типу "п’ять зернин", "сто рибин" тощо, інші ж форми множини для них заступаються іншими словами однини (збірні) або множини (зернина – зерно, рибина – риба, людина – люди, дитина – діти, дівчина – дівчата...).

Є іменники, що в різних відмінках відмінюються то за твердою, то за м’якою основою, напр., штани, штанів (н тверде), але штаням, у штанях; ворота, воріт, але у воротях.