Олекса Синявський. Норми української літературної мови/г – з – ж к – ц – ч х – с – ш § 20.

Олекса Синявський. Норми української літературної мови/г – з – ж к – ц – ч х – с – ш § 20.

Приголосні г к х перед звуком і змінюються на з ц с, а перед е та и, а також перед колишнім ь, що або перейшов в е – о, або зник (див. §§ 13, 14), змінюються на ж ч ш. Зміни ці старі і зберігаються в українській мові в повній мірі, напр.:

книга – у книзі – книжечка, книжка

рука – в руці – ручиця, ручка

яблуко – на яблуці – яблучко

книжка – у книжці – книжечка, книжечок

дух – на дусі, душити, душно

рибалка – рибалці – рибалчин, рибалчити

жінка – жінці – жінчин

дочка – дочці – доччин

квітка – квітці – квітчин, квітчастий

Кочерга – Кочерзі – Кочержин, кочержилно

Гуска – Гусці – Гусчин

Наталка – Наталці – Наталчин

Мотузка – Мотузці – Мотузчин

Терпелиха – Терпелисі – Терпелишин

кк в чужих словах у таких випадках дає цц. Мекка – Мецці.

Треба запам’ятати, що перед наростком -ин г к х неодмінно переходять у з ц с. Але ц залишається незміненим: царицина копійка (Шевченко), Остряницина могила (теж), як також і перед е: робітнице...

Усі наведені й подібні інші приклади переходу г к х на ж ч ш перед и стосуються лише тих випадків, коли те и походить із старого і, коли ж воно походить із старого голосного ы, то тоді перед ним г к х не змінюються: ноги, вовки, мухи і т. ін. Отже, напр., прикметники одного кореня безрукий і ручий колись були з різними закінченнями (-ый і -iй). У світлі історії зрозумілі й такі сполучення, як кіт, тхір, гір (див. § 13), також такі, тугі, глухі, таке, туге, глухе... (і та е з старого ыѣ та оє). Пізніше повстали сполучення й гі, ге тощо в таких випадках, як тугіший, тугенький, м’якіший, м’якенький... з аналогії до старіший, старенький, біліший, біленький тощо. Цікаво відзначити, що в здрібнілих прикметниках із наростковим к (а не основним) це останнє в ч переходить: широкий – широченький, глибокий – глибоченький і т. ін.