Орнамент і Злочин

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орнамент і Злочин (1913
Адольф Лоос, переклад — Роман Франків (2020)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Адольф Лоос
Орнамент і Злочин
Вперше опубліковано у Les Cahiers d’aujourd’hui, N°5 — Juin 1913
(українською переклав Р. Франків, 2020)

Ембріон людини, перебуваючи всередині утроби, проходить усі фази життя тварин. Коли людина народжується, її інстинкти відповідають інстинктам новонародженої собаки. В дитинстві вона проходить усі етапи, що відповідають історії людства. У два роки вона схожа на папуаса, у чотири — на давнього германця, у шість — на Сократа, у вісім — на Вольтера. Коли їй вісім років, вона усвідомлює фіолетовий колір, відкритий у вісімнадцятому столітті, бо до цього фіолетовий був синіми, а фіолетові риби — червоними. Фізики сьогодні показують кольори у сонячному спектрі, які вже названі, але їх усвідомлення зарезервоване для наступних поколінь.

Дитина аморальна. Так, як для нас папуас. Папуас вбиває своїх ворогів і їсть їх. Він не злочинець, але якщо сучасна людина когось вб'є і з'їсть, вона буде злочинцем або виродком.

Папуас татуює свою шкіру, човен, стерно, весла; коротше, все, що потрапляє йому до рук. Він не злочинець. Сучасна людина, яка татуює себе — злочинець або виродок.

Є в'язниці, в яких вісімдесят відсотків ув'язнених татуюються. Татуйовані чоловіки, які не знаходяться за ґратами, є або прихованими злочинцями, або виродженими аристократами. Якщо хтось із татуюванням помирає на волі, то він робить це за кілька років до того, як вчинив би вбивство.

Бажання декорувати своє обличчя, та все до чого можна дотягтись, є джерелом графічного мистецтва. Це перші звуки живопису. Все мистецтво еротичне.

Перший винайдений орнамент — хрест, мав еротичне походження. Перший твір мистецтва, перша художня дія з'явилась, коли перший художник шкрябав по стінах, щоб відвести душу. Горизонтальна лінія: жінка. Вертикальна лінія, що її пронизує — чоловік. Людина, яка створила його, використовувала те саме бажання творчості, що і Бетховен, вона була в тому ж стані піднесення в якому Бетховен створив Дев'яту симфонію.

Однак, сучасна людина, яка наносить на стіни еротичні образи під впливом внутрішнього бажання — злочинець або виродок. Переважно, такі люди цей поклик найсильніше відчувають в туалеті. Можна оцінити культуру країни за кількістю нашкрябань на стінах вбиралень. У дітей це природно: їхній першій художній прояв — це накреслення еротичних символів на стінах. Але те, що є природним для папуаса та дитини, для сучасної людини ознака виродження.

Я виявив таку істину і представляю її світу: еволюція культури рівнозначна усуненню орнаменту з предметів щоденного вжитку. Я гадав, що даю світу нове джерело задоволення; він не подякував мені. Люди стали сумними і зневіреними. Їх пригнічувало усвідомлення того, що більше ніякого нового орнаменту створити буде неможливо. Чому те, що доступне кожному африканцю, що могли робити всі народи та епохи, заперечується нам, людям XIX століття?

Те, що людство досягло за попередні тисячоліття без декору, легковажно відкинули і прирекли на знищення. У нас більше немає тесаних лавок періоду Каролінгів, але будьякий непотріб, на якому був найменший слід декору, зібрали та відчистили, а для його зберігання побудували чудові палаци. Люди сумно ходять навколо цих експонатів, соромлячись власного безсилля. Чому кожне століття має свій стиль, і лише нашому у ньому відмовлено? Під стилем вони розуміли декор. Але я сказав: Не плачте! Хіба ви не бачите, що велич нашої епохи полягає у неможливості створити нову форму декору? Опанувавши орнамент, тепер ми переможемо відсутністю орнаменту. Подивіться, сповнився час. Незабаром вулиці міста засяють, як білі стіни. Як святе місто Сіон, як Небесна Метрополія. Тоді сповнення відбудеться.

Однак, є песимісти, які цього не дозволять. Людство повинно утримуватися в рабстві декору. Люди так далеко просунулися у декоруванні, що воно не приносить їм задоволення; настільки далеко, що татуйоване обличчя більше не посилює їх естетичну чутливість, як це було з папуасами, а зменшує її. Вони стали достатньо витонченими, щоб відчути задоволення при погляді на гладкий портсигар і не звертати увагу на декорований, навіть за такою ж ціною. Вони задоволені своїм одягом і радіють, що не довелося ходити в червоних оксамитових штанах із золотою тасьмою, як мавпи на ярмарку. І я сказав: дивіться, камера смерті Ґете є пишнішою за всю велич Ренесансу і гладкі поверхні меблів красивішими за всі інкрустовані та різьблені музейні предмети. Мова Ґете тонша, ніж усі квітчатості Пастирів Пегніца [Товариство для облагородження німецької мови, засноване в 1644 році Г. Ф. Гарсдорфером та Й. Кладжусом, — прим, перекл.].

Песиміст слухає це невдоволено, і держава, завдання якої — сповільнити культурний поступ народу, взялась боротись за розвиток і відродження орнаменту. Горе державі, революції якої роблять таємні радники! Нещодавно у Віденському музеї мистецтв і ремесел було показано сервант під назвою «Багатий рибний улов», незабаром з'являться шафи під назвою «Чарівна принцеса», або щось подібне пов'язане із орнаментом, який покривав ці нещасні вироби. Австрійський уряд сприймає своє завдання настільки серйозно, що пильнує аби онучі не зникали за межі Австро-Угорської монархії. Цивілізовані двадцятирічні чоловіки, змушені три роки носити онучі замість трикотажних шкарпеток. Бо уряди все ще виходять з розрахунку, що нацією за низьким рівнем розвитку легше керувати.

Гаразд, чума орнаменту визнається державою і субсидується державою. Але я на це дивлюсь як на рух назад. Я не допускаю заперечень, ніби орнамент збільшує радість людського життя. Я не допускаю заперечень: "але що робити, якщо орнамент прекрасний…" Що стосується мене, і це стосується всіх розвинених людей, орнамент не дає життю запалу. Якщо я хочу з'їсти якийсь пряник, я вибираю шматочок, який є достатньо простим, а не у формі серця, немовляти чи вершника і увесь позолочений. Людина з XV століття мене не зрозуміє. Але всі сучасні люди — так. Прихильник орнаменту вважає, що моє прагнення до простоти рівнозначне умертвленню плоті. Ні, шановний професор художньої школи, я не шкодитиму собі. Я вважаю це кращим. Ефектні меню минулих століть, які прикрашали для того, щоб павичі, фазани та омари здавалися ще смачнішими, справляють на мене зворотний ефект. Я переглядав ці кулінарні зображення з відштовхуючою думкою, що їстиму ці напхані трупи тварин. Я їм смажену яловичину.

Величезні шкоди та руйнування, нанесені естетичному розвитку відродженням декору, можна легко подолати, оскільки ніхто, навіть уряди, не можуть зупинити еволюцію людства. Хіба її уповільнити. Ми можемо почекати. Але, злочином проти національної економіки є те, що людська праця, гроші та матеріали нищаться. Цей вид шкоди не залежить від часу.

Плин культурного поступу страждає від приблуд. Я, можливо, живу в 1908 році, але мій сусід все ще живе в 1900, а той — у 1880 році. Для країни це нещастя, що культурний розвиток її народу розтягується на такий тривалий період. Селянин із Калсу [містечко у Тіролі. — прим. перекл.] живе у XII столітті. А в ювілейній процесії ішли представники національних груп, розвиток яких можна відносити до епохи Великого переселення народів. Щаслива країна, котра немає такої неприкаяності та приблудництва! Щаслива Америка! У нашій країні є люди старомодні навіть у містах, приблуди із XVIII ст. яких шокують картини з фіолетивими тінями, бо вони ще не бачили фіолетового. Вони віддають перевагу фазану, над яким шеф-кухарю доводилося працювати цілими днями, а сигарети з ренесансною прикрасою тішать їх більше, ніж гладкі. А як там у провінції? Весь одяг та меблі з попередніх століть. Селянин не християнин, він все-таки язичник.

Приблуди сповільнюють культурний прогрес націй та людства; бо орнамент виробляють не тільки злочинці; він сам вчиняє злочин, шкодячи людському здоров'ю, національній економіці та культурному розвитку, бо двоє людей, що живуть пліч-о-пліч і мають однакові потреби, однакові вимоги до життя та однакові доходи, все ж, належать до різних культур. З економічної точки зору можна спостерігати такий процес: людина двадцятого століття стає багатшою, а з вісімнадцятого — біднішою. Я гадаю, що кожен живе відповідно до своїх схильностей. Людина двадцятого століття може оплачувати свої потреби значно меншим капіталом, а тому може заощадити. Овочі, які вона любить, просто відварюють у воді, а потім подають з трохи розтопленим вершковим маслом. Інший не буде їх смакувати, доки туди не додадуть меду та горіхів, і хтось не готуватиме їх годинами. Прикрашені тарілки дуже дорогі, тоді як проста біла порцеляна, яка подобається сучасній людині, коштує дешево. Одна людина накопичує заощадження, інша — борги. Так і з цілими народами. Горе країні, яка відстає в культурному розвитку! Англійці стають багатшими, а ми біднішими...

Ще більшим збиток наніс орнамент робітникам. Оскільки орнамент більше не є природним продуктом нашої цивілізації, він, відповідно, представляє відсталість чи виродження, а праця людини, яка його виготовляє, не отримує належної винагороди.

Відомо, яким є становище в торгівлі різьбленими та гравійованими виробами, а зарплати, які платять вишивальницям та гаптувальницям, злочинно низькі. Виробники прикрас повинні працювати двадцять годин, щоб мати заробітну плату, яку сучасний робітник отримує за вісім. Декор, як правило, збільшує ціну виробу, і все ж, можливим є те, що декорований предмет, який має однакові витрати в матеріалах і очевидно втричі більше роботи, продається за половину ціни простого предмета. Відсутність орнаменту означає скорочення робочого часу і, отже, вищу заробітну плату. Китайські різьбярі працюють шістнадцять годин, а американські — вісім. Якщо я плачу стільки ж за гладку коробку як за прикрашену, різниця в робочому часі належить працівникові. І якби орнаменту взагалі не було — що, можливо, станеться через кілька тисячоліть — людині довелося б працювати лише чотири години замість восьми, бо половина виконуваної в даний час роботи припадає на орнамент.

Декор марнує робочий час і відповідно, здоров'я. Як це завжди було. Однак, сьогодні ще й марнується матеріал, і сумарно — гроші.

Оскільки орнамент органічно більше не пов'язаний з нашою культурою, він також більше не відображає нашу культуру. Орнамент, створений сьогодні, не має з нами ніякого зв'язку, взагалі не пов'язаний із людьми, не пов'язаний із законами світу. Він неможливий. Що сталося з орнаментами Отто Екмана та Ван де Вельде? Сповнений здоров'я та енергійності художник завжди стояв на передньому плані людства. Але сучасний орнаменталіст — це приблуда, або патологічний випадок. Через роки три, навіть він сам відкидає власну роботу. Для культурних людей декор нестерпний відразу, інші усвідомлюють його нестерпність лише через кілька років. Де сьогодні твори Отто Екмана? Де буде робота Ольбріха через десять років? Сучасний орнамент немає ні предків, ні нащадків, ні минулого, ні майбутнього. Його радісно вітають некультурні люди, для яких справжня велич нашого часу це закрита книга, але і вони, через короткий час, його відкидають.

Людство сьогодні здоровіше ніж будь-коли, хворіють лише окремі люди. Але, ці окремі люди, тиранізують здорового працівника через те, що він не може придумати декору. Вони змушують його виготовляти декори, які з найрізноманітніших матеріалів, вони придумали самі.

Мінливість декоративної моди веде до девальвації цінності продуктів праці. Робочий час та витрачені матеріали це види капіталу, які змарновані надармо. Я склав афоризм: Форма об'єкту живе доти доки фізично використовується сам об'єкт. Я спробую уточнити: костюм вийде з моди швидше ніж цінне хутро. Бальне плаття для дами, призначене лише на одну ніч, вийде з моди швидше ніж письмовий стіл. Але горе тому столу, який вийде з моди так само швидко як бальне плаття, оскільки його форма стала нестерпною, всі ж гроші витрачені на його виготовлення — змарновані.

Це добре відомо орнаменталістам, і австрійські орнаменталісти намагаються максимально цим скористатись. Вони кажуть: "Споживача, який користується меблями десять років, а потім вже не витримує і щодесять років замовляє нові, ми любимо більше ніж того, хто купує їх лише тоді, коли старі зносились. На цьому процвітає промисловість. Мільйони працевлаштовані через швидкоплинність змін". Здається це таємниця національної економіки Австрії; як часто, коли спалахує пожежа, чути слова: "Слава Богу, тепер люди знову можуть щось заробити". Я знаю хороший спосіб: спалити місто, спалити країну, і всі будуть купатись у багатстві і благополуччі. Робіть меблі, які через три роки можна буде використовувати як дрова та металеву фурнітуру, яку треба буде розплавити через чотири роки, бо навіть продаючи їх на аукціоні ніхто не повернете й десятої частини витрат на роботу та матеріали, і ми багатішатимемо та багатішатимемо.

Збитки терпить не лише споживач, а передовсім виробник. Сьогодні орнамент на предметах, які не потребують орнаменту, означає змарновану працю та зіпсовані матеріали. Якби всі предмети були естетично прийнятні так само довго, як вони придатні фізично, споживач міг би дозволити собі заплатити ціну, яка дала б робітнику заробляти більше і працювати менше. Я не проти заплатити вчетверо більше за статтю, яка буде мені корисною, ніж за погану і за формою і за матеріалом. Я не проти витратити 40 крон за черевики, хоча в іншому магазині черевики можна купити за 10 крон. Але у торгівлі, що страждає від тиранії орнаменталістів, не має значення чи робота хороша чи погана. Праця знецінюється, бо ніхто не хоче оплатити її справжню вартість.

І це добре, бо ці декоровані предмети можна носити лише в найдешевшій формі. Я легше сприйматиму пожежу, якщо знатиму, що згорить тільки непотрібне сміття. Мені можуть подобатись цяцьки у Будинку Художників, бо я знаю, що вони зроблені за кілька днів і через день будуть розібрані. Але, розсипати золоті монети замість гравію, запалювати сигарети банкнотою та перемелювати перлину щоб іі випити — не естетично. Найпотворнішими є ті декоровані предмети, котрі зроблені з найкращих матеріалів із найбільшою ретельністю і вимагали годин роботи. Не те, щоб я не прагнув високоякісних виробів, але — не такого роду.

Сучасна людина, яка цінує декор, як зразок мистецтва попередніх поколінь, відразу впізнає вимучений і хворобливий орнамент сучасності. Ніхто не може створювати орнамент, якщо він живе на рівні нашої культури.

По-іншому — в тих людей та націй, котрі ще не досягли такого рівня.

Я проголошую аристократам; тобто, очільникам людства, які все ще повністю визначають потреби та прагнення тих, хто внизу. Ви осмислюєте народні орнаменти через певну систематизацію, наприклад: персидські килими, словацькі сільські вишивки, давні намиста та тканини. Аристократ дозволяє їм існувати, бо думає, що їх створення пов'язане із якимось одкровенням. Революціонер пішов би туди і сказав: "Це все дурниці". Так само, як відтягнув би стару жінку від придорожньої каплиці зі словами: "Бога нема". Але знаходячись серед аристократів, атеїст піднімає капелюх, проходячи повз церкву.

Моє взуття перенасичене декором, що складається з дірочок і складок. Робота, шевцем виконана, але не оплачена. Я підходжу до шевця і кажу: "Ви хочете 30 крон за пару взуття. Я заплачу вам 40." Цим я дав йому відчуття піднесення і щастя, за які він віддячить мені роботою та якісними матеріалами, абсолютно не пропорційним зайвим витратам. Він щасливий. Людина яка розуміє і цінує його працю і не сумнівається у його чесності це щастя, з котрим він рідко стикається. В його уяві уже є готове взуття. Він візьме найкращу шкіру, правильно розподілить роботу серед працівників. А кількість дірочок та складок на взутті зросте настільки наскільки це можливо. І я додаю: "Але є одна умова. Взуття має бути цілком простим". Цим я скинув його з вершини задоволення у пекло. У нього буде менше роботи, але не буде насолоди.

Я проголошую аристократам. Я сприйматиму прикраси на власному тілі, якщо вони доставляють радість моїм ближнім. Тоді вони мені теж приємні. Я мирився з декором тубільців, персів, словацької селянки та мого шевця, бо вони не мають іншого способу облагородити своє життя. У нас є мистецтво, яке змінило орнамент. Ми їдемо слухати Бетховена чи Трістан після щоденних турбот, а мій швець цього зробити не може. Я не повинен позбавляти його радості, оскільки не можу чимось її замінити. Але той, що слухає Дев'яту симфонію і береться за декорування шпалер — або шахрує, або вироджується.

Відсутність декору підняла інші мистецтва до немислимих висот. Симфонії Бетховена ніколи не написав би чоловік, змушений гуляти в шовку, оксамиті та мереживах. Ті, хто сьогодні бігає в оксамиті — не художники, а блазні чи аматори. Ми стали витонченішими, вишуканішими. Людина, яка є членом стада, намагається виділитись за допомогою кольору. Сучасна людина використовує одяг для маскування. Її індивідуальність настільки сильна, що вже не потрібно більше виражати її одягом. Відсутність орнаменту — знак духовної сили. Сучасна людина використовує орнаменти більш ранніх та чужих культур так, як вважає за потрібне. Власні винахідницькі сили вона зосереджує на інших речах.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Автор помер у 1933 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.